11.22.63

Монетка життя обертається мигцем.

Ми ніколи не знаємо, на чиї життя впливаємо, і коли це буває, і чому. Допоки майбутнє не пожирає теперішнє, принаймні. Ми взнаємо, коли буває запізно.

Я нічого не промовив, але іноді цього достатньо для відповіді.

Дім - це дивитися, як сходить місяць над безкрайою сонною землею, і мати когось, кого ти можеш покликати до вікна, щоб дивитися на все це разом. Дім там, де ти можеш танцювати з іншими, а танці - це життя.

Саркастичні люди під панциром зазвичай приховують зефір.

-Я в цілому світі не мау нічого супроти нігерів, - повідав він мені. - Ні-сер. То Бог прокляв їх на це положення, а не я. Ви ж знали це чи ні?
-Гадаю, цей розділ в Біблії я пропустив.

Гадаю, ми завжди знайдемо виправдання, аби лиш триматися наших поганих звичок, хіба ні?

Его рука опять потирала грудь. Не живот, а грудь. Мне бы сделать из этого определённые выводы, но я думал о многом другом. В том числе и о его истории. Это проклятие читающих людей. Нас можно соблазнить хорошей историей в самый неподходящий момент.

И Кармо молотил меня по лицу, а двое других держали. Он сломал мне нос, выбил несколько зубов, порвал левую щеку, один мой глаз полностью заплыл. В голове вертелась мысль: Я отключусь, или они меня убьют, но в любом случае боль уйдет. Но я не отключился, и в какой-то момент Кармо перестал меня бить. Он тяжело дышал, а на желтых перчатках из сыромятной кожи краснели пятна. Солнечный свет вливался в окна, разрисовывая выцветший линолеум веселенькими полосками.

Дом там, где ты танцуешь с другими, а танец – это жизнь.