Ох, не легко ведеться в цьому світі невиправним романтикам! Досить не погана книга про становлення особистості в часи, коли Радянський Союз доживав останні роки. Головний герой роману - Остап Левчич - виходець із Західної України, що має допитливий розум, загострене почуття справедливості, а ще мріє про велике, єдине, всепоглинаюче кохання, але має нещастя щоразу по вуха закохуватись у дівчат і жінок, що його зовсім не люблять і не цінують. Цікаво було почитати про шкільні роки Остапа, його "елітний" клас й те, як совєцька зрівняйлівка перешкоджала розвитку хлопця як індивідуальності. Ще й батьки підігравали "освіті", хоча сам герой зазначає, що вони його не розуміли, не підтримували, та й не любили так, як старшого брата, тому він вважав, що друга дитина була їм не потрібна. Добрий кусень оповіді присвячений пригодам Левчича в армії, яка була для нього даремно змарнованим часом. В цих розділах (мабуть, для більшої переконливості) вживається ненормативна лексика й показується виворітна сторона "порядку" в "непереможному" війську. Пізнавальним був розділ про політ Руста над землями СРСР, і як його вчинок протестував готовність ВПС і ППО Союзу захистити повітряні (та й не тільки повітряні) простори й кордони "Родіни". Все ж відчувається, що автор роману журналіст за фахом (як і його персонаж, хоча про роботу йдеться дуже мало), і що таке журналістське розслідування знає не із чуток. Сподобались принциповість і впертість Остапа, його вміння мріяти і вірити в здійснення своєї мрії, але якийсь він, наче зідеалізований, чи що. Тобто, я не зовсім повірила в цілісність і реальність його особи. Жінки - то вже зовсім самозакохані, егоїстичні вертихвістки, але Левчич сам собі їх придумав (себто, вимріяв), тому любить усіх одразу, щиро і невзаємно. Читаючи, не могла позбутись думки, що твір автобіографічний (а передмова самого автора, здається, досить прозоро на це натякає), й пан Никорак поставив собі за мету як найяскравіше описати непересічність (можливо, й геніальність) таких особистостей, як головний герой. А також дон кіхотську непримиренність із недосконалим, навіть в деякій мірі - ворожим, світом для ранимих, чутливих сердець романтиків. P.S. Роман закінчується інтригуючою фразою про те, що інший погляд на всі події, які відбулись в житті героя та про його майбутнє, дізнавайтеся в двох наступних книгах. Але зараз сумніваюся, що захочу їх читати. P.P.S. Обкладинка має мало спільного із змістом і сюжетом книги:
«Душу не завойовують у ліжку.»
8 понравилось
