Записки українського самашедшого

«Ми їздимо на природу, в Гідропарк, за місто, але я нікуди не можу поїхати від себе.»

Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі.

«Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний».

— До всіх перинатальних хвороб державності ще й така халепа — виросли покоління, яким усе по фіґ.

Я тільки не розумію, чому канадський прем’єр-міністр може проїхати до парламенту на ковзанах по замерзлій річці через всю Оттаву, а у нас людей розкидають мало не в кювети, коли їде якесь цабе.

От я гляну на неї — вона прекрасна. Торкнуся до неї — вона магніт. Але втомлена жінка під вечір — це вже ступа. А коли ще й задубіла в роздратуванні, то це вже ціла меґера.

Свобода справді є. Пиши, що хочеш. В тюрму не посадять, у психушку не запроторять. Але можуть вбити.

"Очевидно є люди, не талановиті до любові. І їх дедалі більше"

Навіщо я слухаю цей балаган, навіщо читаю газети, навіщо дивлюся всю цю чортівню, якщо можна слухати музику Паґаніні?!

Поверніть мені мій захват перед жінкою. Хоч трохи магії, загадки, недосяжності.

Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів.

Глобалізація глобалізує всі проблеми, і ні одної не зменшить. Зменшиться тільки роль держав, деякі скотяться по цьому глобусу, як сльоза.

Але народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім'я чогось, - головне, щоб не було гірше.
Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття кращого ж співвідносне з гіршим, так що завжди є люфт для надії.

Я особисто дуже надіюсь, що у новому столітті все буде інакше, і ми будемо інакші, і не потягнемо за собою шлейф тих самих проблем. Бо я вже не так боюся нових найскладніших проблем, як тих самих, хронічних. Проблеми ж — як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані — то вже навік.

«Недарма ж Фур’є вважав, що в жінок сильніше розвинута інтуїція, а в мужчин — розум. Через те жінка швидше здогадується, а чоловік глибше аналізує.»

«Градус національного пафосу вказує на гарячку.»

Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.

Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

... реклам тепер більше, як дорожніх знаків, то колись був Ленін на кожному перехресті, а тепер тампакси й снікерси, шоколад «Корона» і презервативи «Дюрекс».