Пам'ятаю цю казку стільки ж, скільки й саму себе. Вона то зникала з мого життя, то виринала десь поміж книжкових гір. Тепер вона знову в моїх руках. І враження не потьмяніли, спогади не вицвіли. Історія страшна і всім відома, тож зайвий раз про неї не говоритиму. Скажу лишень, що Якоб - це ж справжній Ґреґор Замза із Кафкового "Перевтілення", адже після повернення додому після семи років служби у старої відьми його (Якоба) теж не можуть впізнати, ним теж гидують і нехтують, насміхаються і женуть геть. Просто Ґреґорові пощастило менше. Переклад - хороший. Та й ілюстрації - ніби теж. Але не кривитиму душею - серед малюнків Ростислава Попського я вподобала далеко не всі. І помітила це ще під час знайомства із українським виданням "Різдвяної історії" Діккенса, яку також ілюстрував цей художник. Я не мистецький критик і не можу доладно висловити, що саме мене не влаштовує, та у всьому, що він зображує, я не відчуваю дихання життя, - постаті якісь застиглі й знерухомлені. Бракує невимушеності. Однак досить цікаве орнаментне оздоблення сторінок. А ще - сплячий Якоб під стінами герцогового палацу. І, звичайно, сам розгніваний герцог. Отже, у наших із Попським взаєминах (тобто в моєму до нього ставленні) простежується прогрес. Це не може не тішити. Це видання до 5-ти не дотягує. Чого не можна сказати про історію, вміщену в ньому. Не сваріться з незнайомцями, - немовби промовляє вона. Але якщо вже лихо трапилося, будьте терплячими і працелюбними - і вихід зі скрутного становища має знайтися. Не втрачайте пильності й уважності до світу, що навколо. Сподіваюсь, Якоб жив зі своєю родиною ще довго й щасливо - мають же якось бути винагороджені роки його поневірянь.
17 понравилось
