Лексикон таємних знань

Maksym Hruščenko:
Редукувати події власного життя, власний досвід до фундаментального, до кількох визначальних фраґментів, до того, в чому певний, що було насправді, того, що згадується зразу, чого не можеш придумати чи уявити, бо в тому є якась дрібниця, яку неможливо вгадати, не знаючи, не відчувши, і неможливо навіть вирахувати, який саме тропізм надає відчуття живості всій системі, редукуватися до кількох сцен, ультраструктури яких відразу ж забулися, до жінки, якою є всі інші жінки порізному, до води, без якої неусвідомлено нудишся, до вітру з вигаданим запахом, якого не віднайдеш, до болю, після якого живеш без жодного страху, який потім виявляється кульмінацією твоєї історії, до холоду, який забирав тіло, даючи можливість душі потривати без опори, іти через сад, квітничок на балконі, вихід на хребет, літнє купання, змерзла нічна кава, запах великої кількості книжок, кілька доторків, що змінювали світогляд, осіннє зривання яблук, триматися всім тілом на скелі, розглядати через мікроскоп будову клітини, забувати слова, придумувати потаємні лексикони властивостей й ознак, зрушуються і вертаються стіни і стеля у світлі лікарняного нічника, а якась чиста речовина входить просто у вену, а тіні стають тягарями (і відчуття того, що живий, тим сильніше, чим більша редукція переліку одночасних відчуттів).

«Сніг був глибокий. На ньому були сліди, яких ставало все більше. Потім сніг кілька разів розмерзався і замерзав, деформуючи відбитки розмерзання і фіксуючи деформації замерзанням. І кожного ранку чудернацький рельєф був іншим, мінялася химерна топографія, замкнута сама в собі, володіючи лиш трьома ступенями вільності - первинним снігом з ориґінальними відбитками, розмерзанням, замерзанням. Знаючи це (а ще кількість повторень), напевно можливо, доклавши зусиль, вернутися крізь хащі рекомбінацій до першооснови - автентичних слідів, а далі - до бездоганної непорушності поверхні снігу».