Над Чорним Морем

На перший погляд здається, що Нечуй-Левицький занизив власну планку, встановлену перед тим блискучою "Кайдашевою сім'єю", беручись не за намацану вдячну тему й розгортаючи її найвдалішим штибом. Але лише на перший. Автор воліє універсальності, бо його не лише то веселять, то печалять, а то й змушують обурюватись картинки народного побуту, - переймається він також ідеями й абстракціями, що вирують серед міської інтелігенції. Ідеями патріотизма й космополітизма, рівноправ'я й просвітництва, що нівелюють відношення до побутових справ, а справи сердечні взагалі відсувають на задній план. А без сердечних справ ніяк не обійтись, бо ж і романний жанр вимагає, і головні герої - люди молоді, та й ще дія відбувається в травні. А починається вона в Кишеневі, де ми знайомимося з усіма героями, щоб розвернутися в інших декораціях - над Чорним морем, в Одесі, яка в автора чомусь чоловічого роду - Одес (мабуть, неспроста, а, скажімо, аби підкреслили нав'язану імперскість, мовляв "город" - відтак "він").

І мабуть "керівною роллю" імперської ідеології, де "кожен цвіркун повинен знати своє сідальце", продиктовані й "інсектні" прізвища двох з головних героїв: Комашко й Мурашкова. Можливо, й Саня Навроцька, подруга Наді Мурашкової, має щось наврочити, проте її доля стати Комашковою, а відтак насмакуватись від усіх великодержавних щедрот. Щодо місцевого ловеласа Селаброса (себто "уславленого"), то це той самий типаж "героя нашого часу", що поступово наразі перетворився в "ґламурного покидька" (по-суті лише змінивши назву). Сумно зазначати, що якщо Лермонтов навіть пойменував його так з сарказмом (хоч не факт), читацький загал сприймає його саме героєм... От він бо може не тільки складно висловлювати велемудрі абстракції або "розтікатися миссю по дереву", виспівуючи кохання, - а ще й робити це правильною українською (коли це йому вигідно), на відміну від щирих, та допіру недолугих спроб Сані. Ще одна знакова дійова особа - Фесенко - істинний пролаза, що хоч і соромиться свого не лише "мужицького", але й "плебейського" прізвища (явно від якоїсь Хвеськи - чи не язикатої?) - проте і свого не впустить, і принципами з вподобаннями поступиться найвигіднишим чином. А прізвище й змінити можна буде, коли що... От Селаброс з Фесенком скніти не будуть, бо якщо й теж таки комахи, то жучари ще ті!

Є в романі й криловські бабки-стрибунці, що "проспівують літо красне", а заїдно пропивають і програють, забуваючі й про власних дітей, не кажучи про якісь абстракції. То вже навіть не комахи, а якась болячка на тілі держави - чи не тому вони Бородавкіни? Є й такі колоритні персониська як саніна мачуха з власною дочкою-дурепою! Снобка до мозку кісток з виплеканою по-благородному й під надсуворішою цензурою дебілкою. Це мухи, для яких подібне життя наче абрикосовим варенням обмазане. В сімейних сценках Навроцьких упізнається вже знайомий нам Нечуй-Левицький, змушуючи сміятися вголос.

Цікаво, що на справжні почуття спроможні виявляються саме ті, для кого вони справа навіть не третя, а тридцять третя: себто Саня, Надя, Віктор Комашко. Для жуків-красномовців кохання якраз коли не спотворюється то стає справжньою абстракцією. Або доцільною машкарою, що вони ніколи не сплутають, коли її варто вдягати. Для подібної плутанини треба мати щирість і безпосередність, як Навроцький-батько, а це крам, позбавленний вартості з імперської точки зору. І доки подібні до батька будуть мукати, начуваючись правди, доки мухи-матері будуть цензорами допустимоі "багородної" освіти для коханих личинок, доки бабки пострибатимуть, незважаючи на лічинок власних, доки нещасні комашки плекатимуть інфантильні надії, - імперія житиме й не даватиме жити по-людськи своїм дітям. А ми бачимо, що навіть чужих, що їм вдалося нарешті відмовитися від отруйної цицьки, ніяк не залишить у спокої, не влаштувавши якої-небудь деспоживації. Бо ж патріотизм може бути лише у відношенні до імперії, будь-який інший - нацизм. Але надамо слово для заключного пророцтва (принаймні на найближчі 132 роки) Вікторові Титовичу, а відтак самому Іванові Семеновичу:

Тепер пішла деморалізація: скрізь панує невгамований, навіжений потяг до поживи, до грошей, до солоднечі життя, до осолоди втіхами. І та деморалізація йде поперед усього зверху... Людська особистість задавлена і зумисне прибита. Чесних, розумних, розвитих людей і не люблять і бояться, бо на злодієві шапка горить... Поганих людей не тільки не загнуздують, а ще їм потакують, бо натуральна річ, що зло прикриває зло і вибирає собі орудником зло. Скрізь панує в нас протекція, а не розум і правда. Вищі розумові інтереси занедбано. Чесного, правдивого чоловіка ненавидять, затруть, замкнуть, затопчуть в грязь, бо скрізь тепер пішли вгору темні сили. Чесний чоловік в наші часи повинен або мовчати і таїтись, або бути готовий на усе лихо.

Как по-разному не относились классики к своему современнику Нечуй-Левицкому, как бы ни критиковали и не сгоняли с пантеона великих писателей - мне он нравится. Мне нравится юмор, иронии, бытовуха, которую автор описывает. И эта история не чуть не хуже моей любимой Кайдашевой семьи.
В этот раз мы переносимся в Одес (современную Одесу) конца девятнадцатого века. Из примечательного - автор описывает разные народности, которые там собирались: евреи, украинцы, греки и другие. В центре сюжета две главные героини - Саня Навроцька и Надя Мурашкова. Саня, можно сказать, суфражистка. Она борется за равенство (в том числе женщин) народностей. Ее вдохновляют идеи космополитизма (надеюсь правильно написала слово). Ей импонирует мысль отказаться от своих корней, обычаев (что, к слову, в случае еврейских женщин того времени не так уж и плохо с учетом их прав в общине) дабы стать чем-то единым со всеми людьми, которые ее окружают. Ей будет сопоставляться учитель Виктор Комашко, который видит в космополитизме смерть народностей и национальностей. В книге будет много размышлений на эту тему, а чья сторона победит - узнаете, когда прочитаете.
Надя же работает в банке, у нее все хорошо, она из знатной семьи. Ее мать устраивает чаепития, и я клянусь - я постоянно представляла Бриджертонов. Мама гречанка и хотела бы для дочери грека. И такой находится который начинает ухлестывать за Надей. Увы его мысли не чисты, мы это видим, но чем все закончится - читайте.
Так же тут много описаний живописной Одессы, городской жизни, развлечений тогдашней молодежи. Книга очень атмосферная, летняя, с прекрасной морской атмосферой.
Книга мне понравилась, советую кто хочет почитать более-менее веселую классику.