Все поруч

Ярині

Стрімкими ріками зелених електричок
ми допливли у Львів;
а в Львові ще безсмертник не зацвів,
і все було як звично;

каштани цвіт згребли у тисячі копичок,
що хилиталися і пахли між листків,
але від цього погляд наш не млів:
були ми, як бузки, в запилених обличчях.

Ми в вуличку пройшли, в каштани, в поворот,
де скрикував трамвай, що голову заводив
у затінок, за ріг; там дім був, у якім,
як давню фреску, я лице твоє, і очі, й рот
губами з небуття виводив.

Й не вірилось, що десь комусь прощу
за кожен пальчик твій тремтячий,
за те, що по ночах ти плачеш, плачеш, плачеш,
й за те, що я нічим тебе не захищу.