Чотири пори роки життя

Книга про жінку, але від мене, жінки, далека як ... як пінгвіни. Ця жінка спочатку підноситься до небес коханням - такими словами, що хочеться виколоти собі очі, так вони далекі від того, що одні реальні люди говорять іншим реальним людям. Там стільки пафоса і слів, які навіть в думках не приходять, хай навіть синьопанчішним філологиням, що мене нудило вже з перших 10 сторінок. Далі довелося трохи по діагоналі і мені шкода. Неймовірно шкода, що це потрапило в мою голову.
Я могла думати тільки про те, коли ж ці страждання закінчаться. Чому раз вона жінка, то обов"язково мусить страждати. Що з нею не так, з цією жінкою, що тільки страждання роблять її собою? Весь час, безперестанку, в житті, в любові і смерті. Так, навіть у смерті. Померла, а нить не перестала. Її думки навіть у смерті завернуті так філігранно, що читача (чи швидше читачку) піднуджує на віражах. І ці американські гірки ніяк не закінчаться.
А вже в самому кінці - те, що добиває остаточно:

facepalm

Марія Матіос "Чотири пори життя". Спочатку ця книга потрапила у розділ книг,які я не змогла дочитати до кінця. ПОтім я взялася за неї ще раз ! І маю якнайкращі враження! Правда, перед тим я почитала критику на цей твір. Багато мені прояснилося і я насолоджувалася текстом. Бо він просто чудовий. Такої еротичної літератури я ще не читала.Дуже якісно літературно,чуттєво емоційно. Зовсім інша за змістом остання частина.навіть трохи моторошна. Авторка описує життя після смерті,але від власного імені.Інколи мурашки бігали по тілі!) Варто,варто прочитати!