Цитаты из книги Піца «Гімалаї»

"А я капучіно люблю. І тебе..."

Татуювання, шрами та інші декоративні каліцтва значно краще зберігаються у нас всередині

Дні - це період між снами. Відстань до точки - це бажання чи потреба туди потрапити. Життя - це те, що залишилося в пам*яті від безкінечного миготіння сцени.

* Кожна гора може стати убивцею. Будь-який горбик. Видно, все залежить, із якою метою ти на неї дерешся і як сильно чіпляєшся за це життя.

* Свобода, як і кохання, здатна перетворювати темряву на золото.

* Якщо в житті щось не влаштовує - підіймай дупу і виправляй це.

* Брак живого спілкування штовхає нас на безкінечні віртуальні витрати реального часу життя.

Чому ми так рідко зважуємося на те, чого справді хочемо, відкладаючи все на момент, коли готове буде щось головніше, важливіше, терміновіше?

Бо що таке людина без мрії? Кусок офісного паперу, на якому видрукували щось ледь видне, бо кінчався картридж із фарбою, так що смітник усе ближче і ближче.

Деякі речі прекрасні й страшні тим, що трапляються в житті всього один раз, щоби безповоротно його змінити. Єдиний видимий мінус у цьому - починаєш несвідомо порівнювати все, що трапляється з тобою, з цим певним еталоном. Найвищі гори, найнебезпечніші ситуації, найболісніше й наймістичніше кохання.

* Чорноморець, матінко, чорномо-орець, вивів мене бо-осою ой на мо-о-орозець. ...... - Це шо за пісня така? - Нормальна собі пісня. Народна. Гуляй-Город співає в альбомі Положинського. - Хто такий Положинський? - Ой. Це надія і секс України.

* ..всім треба проходити через лохівську стадію навчання. Просто комусь воно дається легше, комусь важче.

...Якщо достатньо довго йти своїм містом - не обов*язково навіть на південний схід, можна йти в будь-якому напрямку, треба просто довго й невідривно дивитися в небо поверх дахів, дерев і навіть хмар - рано чи пізно ваші Гори неодмінно вам покажуться.

Здавалося б, тільки-но до мене щось дійде, проясниться, відчується, і я вже наче вилізла на рівень вище, як раз - і знову якась дрібна халепа вертає мене в той стан, у якому я все життя прокалаталася.

Робити те, що подобається - воно вже щастя само по собі. Головне - хоча би підозрювати, чого насправді хочеш. Тоді і Боженька зі своєю ойкуменічною допомогою підтягнеться.

Якщо хочеш почути щось важливе, треба спершу прислухатись. Але схоже,тебе більше розважають діалоги з сасою собою.

Остогидлі речі треба без жалю викидати, як зіпсуте м'ясо з вимкненого холодильника, хоч би скільки ти за нього не заплатив, коли було свіже.

* Завжди тільки той варіант є, що трапився. І нічого вертатися назад зі своїми "якби" і "треба було". Це втрата життя.

"— От гамно. Коли дивишся кіна чи читаєш статті чиїсь, здається, що подорож — це така романтика, пригоди, м’ясо на багатті, прекрасні пісні місцевих жителів, любов і метелики. А насправді стоїш по коліна в какашках, паришся, що хочеш додому, якого нема, і коли спиш, по тобі крос здають щурі, ти їш печеньки зі смаком солодкої пластмаси, і слухаєш затяжні високочастотні розплавлені касети з місцевою поп-музикою. Є-е-е, бейбі. Ріал парадайз."

* "Вступила я в болого чи гімно?" - ямбово подумалося їй.