
Я чесно прочитала більшу половину книжки, я чесно пробиралася через безкінечно-повторювальні фрази, що місили самі себе і мій мозок до купи. Ще початок я перетравлювала: безкінечні двіженія, алкоголь, ментальні перверзії, люди, бомжі, обригані кухні, старі номери, футбольні фанати і наднудні пейзажі східного індастріалу. Я це переварювала, хоч все повільніше та повільніше. Але на менеджерській муйні мене застопорило і я вирішила, що і надалі гвалтувати свій же мозок я не буду. Краще слухати Жадана і Собак в космосі, краще любити «того» Жадана і не повертатись до цієї книжки.






































