Дім на горі

Цікава, незвичайна книга. Символічна, образна. Спочатку, поки сюжет не зацікавив, мені було нудно, а потім і на мене вплинула магічність книги. Вона складається з двох частин - повісті-преамбули "Дім на горі" і збірки історій "Голос трави".

Найбільше мене вразила повість-преамбула "Дім на горі", в якій розповідаються такі цікаві, з однієї сторони реальні, життєві, а з іншої - фантастичні, казкові історії. Історії жінок і чоловіків (але більше таки жінок), історії про те, що все повторюється і час ходить по колу; про те, що все вже давно, ще до нашого народження, було написане.

Життя героїв зображене в якомусь уявному світі, однак, якщо пригледітись, то можна зрозуміти, що той світ майже нічим не відрізняється від реального. Ті самі люди, ті самі прагнення, амбіції, протиборство добра і зла, пошук самого себе та сенсу життя.

Той дім на горі - основа всієї повісті. Кожна людина прагне мати свій дім - місце, де буду відчувати себе у безпеці, затишно, комфортно. Місце, де поряд будуть битися кохані серця і тепло їх слів будуть зігрівати душу в похмурі дні. Той дім на горі - казка, його мешканці чи прокляті, чи обдаровані. Вони - жінки, історія яких повторюється з покоління в покоління. Інколи туди приходять чоловіки: чи таємничі прибульці-птахи, чи суджені. Лише від тих, хто нап'ється води з рук жінки, народжуються дівчатка. А хлопці народжуються від тих прибульців-птахів, які приваблюють жінок, обманюють їх. І ніколи жінки не бачать, як же ті сірі птахи з"являються на горі, вони неначе просто прилітають, а потім так само, таємниче, зникають. Зате залишають синів, чия доля бути митцями, вічно у пошуку власного місця в житті.

Рекомендую читати тим, хто полюбляє такі напів-казкові історії або просто любить українську літературу.

Є речі, котрі передаються в сім’ї від родича до родича, як сімейна реліквія. Це може бути годинник, книга, коштовності, або фотоальбом. А уявіть собі дім, котрий вважають родинним спадком. Тільки не думайте одразу в матеріальному напрямку. Трішки вийдіть за рамки власної фантазії і уявіть собі будинок, як щось живе. Де співіснують усі його власники. Теперішні, уже померлі і ще не народжені.

І дім цей на високій і стрімкій горі. А гора ця манить до себе. Вона нашіптує мелодії, котрі підхоплює стрімкий вітерець і розносить, ген далеко за ліса і луки. А травичка ніжно колихається в такт пісень жінки, котра сяє. І так це усе мило і красиво, що серце стискається від цієї ідилії. І буде це завжди, допоки не підніметься на гору котрийсь чоловік.

Та так нахабно увірветься у це чарівне місце. Усе порозкидає, заплямує усю душу і забере з собою спокій. Бо він чорний з лакованими туфлями. Так було написано долею. Він не міг вчинити по іншому. А вона знову, як і її попередниці, пішла за ним. І віддала усю себе. Разом з піснями.

А потім старенька довго буде бубоніти нарікаючи на ці ліси, звичаї, пригоди, на цей дім і на неї. А що вона? Хіба вона могла вчинити по іншому? Адже усі так робили, і та що бубонить, також колись вибігла в сад йому на зустріч. І наступні теж вибіжуть.

А час іде. Усе залишиться на своєму місці. Але її сяйво буде тільки рости. І манити до себе усіх. Але цю гору не так і легко підкорити. Вона така підступна, то відступ зникне, то каміння покотиться. А деколи і сам Хлопець введе в оману підкорювача висоти. Бо так було уже давно задумано.

Але одного світлого ранку старенька перестане бубоніти і прислухається до шепоту гори. І почує десь далеко тихенькі кроки. Він таки іде. Але чи дійде? А якщо дійде, то чи Галина дасть йому напитися цієї кришталево чистої води? І чи напише про це у свій блокнот козопас Іван?

Таємнича, загадкова і химерна книга, сповнена різних захопливих і не дуже історій. Про кожну частину хочу сказати окремо.
"Дім на горі" історія про жінок, кохання і родинні таємниці. Захопливо і дусі химерного роману. Читається дуже легко, слова переливаються в речення, котрі зливаються в тягнуче-приємну історію. Тут нема гострих сюжетних ліній і життєвих перипетій. зате є багато народної культури, звичаїв і таємниць. Кожний герой тут приваблює своєї неповторною історією, котрі сплітаються в життя одного села. А як реалістично і гарно описані тут краєвиди, так і хочеться зануритись у природнє середовище, покинути місто з його гамірним плином часу.
Голос трави - це збірка історій, написаних одним із найцікавіших персонажів "Дому на горі" дідом Іваном. Про кожну історію слідувало б говорити окремо, але залишу цю справу для семінарського заняття на цьому тижні:) Деякі історії викликали захват, деякі просто цікавість, а деякі нагадували чимось Стівена Кінга, настільки автор вміє гарно передати таємничі моменти. Проте тут немає перевертнів чи вовкулаків, тут наші, давні етнічні вірування знайшли втілення, зустрічаємо і домовиків, і чортів, і перелесника: всіх тих, хто повязаний з українською демонологією, культурою.

Особисто мені не вистачило якогось звязку між цими двома частинами. Як на мене, вони могли б прекрасно функціонувати як окремі художні твори. А кожна і сторія "Голосу трави" - як окреме оповідання/новела/притча. Не бачу я певної структурної цілісності, а вцілому враження маю позитивне.

Кидайте в мене що завгодно (каміння, капці тощо), але мені ця назва ще із років далекої юності, коли я цю книгу не могла вдень із вогнем знайти, обіцяла щось значно більше, ніж я отримала насправді. Зате я зрозуміла, що означає термін "барокова література" (нагромадження й химерності там більш ніж достатньо). Книзі притаманна особлива чарівність. І хтось, звісно, від неї у захваті. Переплетення вигадного й реального, потойбічного і поцейбічного присутні й створюють містичну атмосферу. Але особисто в мене склалося враження, що ця атмосфера постійно вислизає. Я навіть не можу до ладу це пояснити. Не можу сказати, що роман не сподобався. Просто було нуднувато. Це не вина автора. Варіанти: або це просто не мій жанр і стиль викладу, або я прочитала його запізно, або зарано. Хоча, звичайно, читати варто. Навіть аби просто мати власну думку.

Роман-баллада «Дом на горе»- одно из наиболее необычных произведений в мировой литературе. Но в украинской литературе подобные традиции были. Традиции сюжета, своеобразная философия, сочетание легенд, мифов, с реализмом, уходят корнями в культуру барокко и украинского площадного театра-вертепа, в наследие самого свободного мыслителя Григория Сковороды, в творческие эксперименты поэтов и писателей И.Котляревского, Н.Гоголя, Л.Украинки, М.Коцюбинского.
Своеобразные языческие традиции персонификации природы, смешиваются в книге с чисто христианскими понятиями вечного противостояния Добра и Зла, Бога и Дьявола, а также темного и светлого в самом человеке.
Роман необычно выстроен. Повесть — преамбула «Дом на горе» имеет реалистическую основу, но и в ней присутствуют необычные фантастические, мистические допущения. Владимир возвращается с войны, получает назначение -должность директора школы, расположенной на окраине города. Недалеко на горе стоит дом. Дом этот находится под необычным заклятием, или можно сказать имеет странную судьбу. Об этом в свое время рассказывала живущая в нем бабушка внучке Гале: «Рождаются в доме как правило девочки, мужчины сюда приходят... Они поднимаются снизу и просят выпить воды. Тот, кто напьется с наших рук, переступает этот порог и остается в доме навсегда. Так было у моей бабушки, у моей мамы и у меня. Так было и у матери твоей, так должно произойти и с тобой». Галя не верит, считая эти пророчества сказками. Бабушка отвечает: «Это только полсказки. Приходят к нам и другие мужчины. По крайней мере — ко мне и к моей бабке. К матери твоей и матери моей. Они не поднимаются снизу, не просят выпить воды, они появляются бог знает откуда»... Галя смеется и не верит. И вскоре на горе появляется красавчик — джигун(модник) в нарядном костюме. Зовут его Анатоль. Лаковые его туфли его даже не запылены, блестят. Он начинает соблазнять Галю: сыплет комплиментами, назначает свидание. А после каждого свидания улетает, обернувшись в птицу. У Гали рожается сын, а Анатоль исчезает навсегда.
Через много лет на гору будет подниматься директор школы Владимир. У него ранена на фронте нога, ему трудно взбираться наверх в такой жаркий день. Из дома выходит немолодая женщина. Владимир просит напиться воды...

Роман не исчерпывается этой сюжетной линией. Он многозначен, его можно рационально объяснить, только от этого он многое потеряет... Как нельзя разложить по полочкам симфонию...

Вторая часть романа - «Голос травы» — это цепь различных философских, мистических, сказочных, героических новелл, записанных одним из героев первой части — пастухом Иваном Шевчуком. В них по сути — развернутый комментарий части первой. Действие новелл относится к украинской жизни 17-19 веков, действуют в них реальные и фантастические герои. Вот некоторые названия: «Панна сотникова», «Джума», «Ведьма», «Перелесник», «Самсон», «Черная кума» и пр.
Это замечательный роман интересно перечитывать. Каждый раз открываешь что-то новое.

Это хороший писатель. Это волшебная книга. Но не моя. К сожалению. Слог, несмотря на свою витиеватость и переполненность эпитетами, не цеплял моего внимания. Однако, я расскажу вам про основные идеи произведения, ведь что не понравилось мне, то, возможно, впечатлит вас. Роман поделен на две части, одна из которых полноценная история про тот самый дом на горе, а другая - рассказы одного из его персонажей, козопаса Ивана. "Дім на горі" - яркий представитель современной готической литературы; он затрагивает много философских вопросов, смотрит вглубь течения нашего времени. Не даром же на его создание ушло долгих тринадцать лет.

Для начала, образ синей дороги - символ пути, который человек должен преодолеть после своей смерти. Он то и дело появляется на страницах первой части романа - в частности, в воображении тех, кто слишком сильно, слишком отчетливо помнит отошедших за грань вечности, кто до сих пор любит... И вообще, синий цвет то и дело пестрит в каждой главе: голубое небо, лазурное море, кусочки небес в глазах... Да, я тоже очень люблю синий.

Далее символ семьи - то, что останется с нами на всю жизнь. Возможно, это будет в образе воспоминаний, но они порою жгут больнее, чем может вынести человек. Семьи тут отведено особое место. Герои возвращаются к ней вновь и вновь.

Затем образ магии. Перед нами предстают всевозможные существа украинского фольклора. Тут вам и перелесник, и водяник, и ведьмы с домовыми... Волшебство переплелось с действительностью, и уже не отличить, где правда, а где вымысел. Однако осторожно! Волшебство затягивает...

Не обошлось, конечно, и без красоты - она прилетает к девушкам в образе голубой богини, что бы час от часу поселятся в их сердце. И тогда окутывает этих девушек ореол красоты - все любуются ими, и они сами интуитивно это чувствуют. Голубая богиня - это не только нежность и искренность. Это позволение самой себе жить полной жизнью.

И напоследок любовь - ведь она есть основой всего сущего. И будет жить сия загадочная история пока существуют молодые, красивые девушки, такие как Галя, пока приходят к ним мужчины-Владимиры, пока стоит их дом. Будет жить эта история, потому что также прилетит птица-джигун, страшный искуситель, и пока снова и снова будет убегать от всего этого Мальчик, "птах-перелітний", а дома его все также будет ждать семья...