Світогляд українського народу. Ескіз української міфології

Я бы даже не догадался искать старых богов в колядках. Хотя сейчас то и колядок не встретить того времени, когда о них упоминалось. Возможно, слушай подобные я каждый год, то и сам задался бы вопросом о ком же в них рассказывается. Однако истории о них получились не особо увлекательными, поскольку восстановить целостность лишь по колядкам довольно сложно. Да, автор попытался выжать то, что смог, но все это лишь поверхносные обрывки. Думаю в старину легенды и мифы о этих богах были куда насыщенне и интереснее. Однако сейчас восстановить их не представляется возможным. Что же касается прочих существ, то нынче о них можно найти куда больше в других источниках, но на то время эта книга была одной из немногих в своем роде. Хотя и сейчас она довольно удивительна, поскольку о большинстве богах, которые в ней упоминались, я ранее ничего не слышал и нигде их не встречал. Но все же маловато в ней всего. Хотя это и не вина автора, ведь он просто не смог найти больше полезной информации, потому что и его уже разделяла с тем временем ни одна сотня лет. Оценка 8 из 10

Наші предки вірили в Сварога, бога огню, Дажбога, бога сонця, Перуна, бога грому й блискавки, Леля, Велеса, бога товару, Коляду, Стрибога, дивів, рожаниць, русалок. Тепер в усній народній літературі ледве можна знайти кілька імен давніх богів, про котрих говорять рукописи.

Іван Нечуй-Левицький відомий для широкого кола читачів в першу чергу своїми соціально-побутовими повістями: Кайдашева сім'я, Микола Джеря, Бурлачка та іншими. Однак, мало хто знає, що письменник також працював в історичному жанрі: Татари і Литва на Україні, Перші київські князі і т.д. В тому числі він працював з українською етнографією. Багато закидають, що його праця не була надто оригінальною, позаяк Нечуй-Левицький забагато цитує російських етнографів Чубинського, Афанасьєва та інших, однак це аж ніяк не псує його роботи, радше навпаки- додає колориту, адже письменник наводить для прикладу давні і не дуже українські народні пісні, щедрівки, колядки, приказки, обряди, ритуали та коментує їх, наводячи свої гіпотези щодо їх значення та походження.

Опус досить таки чітко структорований, автор починає опис від прадавніх богів: Перуна, Дажбога, Стрибога, показуючи їх метаморфози в назвах та сприйняті українцями в ході історії та християнізації. Далі, по пантеїстичній вертикалі Левицьких спускається до різних німф, домових, різних духів та з рештою, від світлого до темного - дідьків, упирів та вовкулак. Усе це виглядає дуже колоритно, яскраві описи, цікаві думки та теорії. Зазар на книжкових ринках є чимало книг про українську міфологію, однак так чи інакше, усі вони базуються на працях Нечуй-Левицького, та інших відомих етнографів-класиків, тож краще знайомитись із цією досить неосвітленою частиною нашої культури за посередництва першоджерел.

Пантеїстична релігія дає широке місце для народної поезії; вона сповняє весь світ, небо й землю богами, дає життя в фантазії чоловіка мертвій натурі, дає мисль, язик, голос зорям, сонцеві, місяцеві, лісам, квіткам, птицям і звірям, тоді як монотеїзм однімає од усього життя, і дає його тільки Богові та людській душі.

Своєрідне есе, чи курсова робота по розгляду міфології українців. Багато в чому міфологія збігається зі загальною слов’янською, назвами істот та іменами богів, колядками, віршами та звичаями. Автор часто наводить спільні риси світогляду від найдавніших часів, наводить тотожність тих чи інших богів та образів з образами з «Авести», «Рамаями», грецької та римської міфології. Дивно що багато богів носять ім’я Іван, багато образів Громовика – громовик-воїн, громовик-пастух і т. ін. Щодо міфічних істот то тут особливих розбіжностей з іншими світоглядами нема. Русалки, мавки, домовики та ін. виконують ті ж ролі що і в інших культурах. Книгу не слід сприймати як збірку міфів та легенд, автор здебільшого розглядає міфологічний аспект намагаючись знайти спільні риси та коріння у віруваннях українців. Видно що автор довго переймався цією темою і в нього вийшла ґрунтовна праця.