Ворошиловград

Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами.

- Ти ж, мабуть, хотіла поїхати? Що тебе тут може тримати?

• Ну як що? - відповіла вона подумавши. - Завжди є речі, котрі нас тримають.
• Ну послухай, тримає, як правило, впевненість у завтрашньому дні. В тебе є впевненість у завтрашньому дні?
• Ні, - призналась вона, - немає. Але в мене є впевненість у дні вчорашньому. Іноді вона теж тримає.

Потрібно слухати музику, яку любиш. І не давати чужим свої навушники.

* Головне - мир в душі. І ноги в теплі.

* Можливо це й був той момент, коли потрібно було вирішувати - лишатись чи забиратися геть. І цей момент я проспав.

Ми, Гєра, тут всі разом, розумієш? Я знаю, про що говорю. Справа не в церкві і не в наркотиках. Справа у відповідальності. Та вдячності. Якщо в тебе це є - маєш шанс померти не останньою скотиною.

- Германе, - запитав він. - Що б ти зробив, якби у тебе раптом з’явилось багато грошей? Скажімо, мільйон, - щедро додав.

• Мільйон?
• Угу.
• Рейхсмарок?
• Доларів.
• Я б купив собі будинок. В Африці.
• Навіщо тобі будинок в Африці?
• Завжди хотів жити в країні, де нема расизму.

... потрібно вміти пригадати все, що було з нами і що було з тими, хто поруч із нами. Це головне. Бо коли ти все згадаєш, піти тобі буде не так просто.

Це взагалі якась така дивна штука була в радянській педагогіці - вивчати німецьку. Був у цьому якийсь нездоровий антифашистський пафос.

* ...іноді людина не знає, від чого відмовляється. Тому краще їй іноді взагалі не відмовлятись.