Ключ

Ми часто шукаємо не тих і не там.

Коли я постану із праху, то поведу за собою світ

Мій диявол - це ти.Адже бувають і добрі дияволи.Я читала...

і я хотів було сказати англійською, що дзвонять із Голівуду, хочуть запросити симпатягу Фернанделя на роль Червоної шапочки, але я, сказав, що турбує генеральний прокурор у справі майбутнього підпалу редакції.

Напевно, саме тому слово "божевілля" походить від Божої волі. Наші гострі передчуття - це те ж саме пророкування, ось чому вони пробуджують невимовний смуток і страх, навіюють відчай аж до смертельної туги.

Мабуть, я так люблю оцю весняну пору ще й тому, що мені подобається поступове звільнення жінок від зайвого одягу - воно хвилює і приносить тепло так само, як радісний дзвін синиць.

Смертним не личить позичати у геніїв крилатих слів, бо для цього самому треба мати крила.

Ми часто шукаємо не тих і не там

Що й казати, є в цих судових засіданнях щось від театралізованого дійства...

- Матінко рідна! Завідувач убивств. І кого ж це ти убиваєш?

• Таких гарненьких жінок, як ти. Причому наповал.

Це справді було божевілля, бо вона пішла в один бік,а я - у другий,пішов тією стежкою,якою ступав суботній чоловік.

Нічого немає випадкового у житті, усе пов'язано і переплетене єдиним світлом Неба, і кожна дрібничка має свою доцільність. Коли я постану із праху, то поведу за собою світ.

Довкола того чоловіка, який подобається жінці, літають часточки, дрібнесенькі порошинки. Ніхто не помічає, як вони проникають у серце жінки і запалюють там жагу. Ця жага, цей шал здатний на фантастичні речі. З нього народжується нове життя.

Знаряддя смерті завжди красиві.

Тільки той, хто шукає смерті, не знайде її, бо то є втеча від муки.

bien faire et laisser dire(фр.) - робити добре і не зважати на те, що говорять

...я хотів начистити писка цьому здорованеві, я тоді так упився, що розмовляв мертвою латиною, а він, цей бугай, раптом позадкував переді мною і давай миритися...

Я знову подивився на ту дівчину з короткою косичкою
і відчув собачу печаль безхатнього чоловіка.

Та найдужче я вжахнувся тоді, коли побачив у тому дзеркалі відображення ще одного чоловіка: чорний з лиця, у мокрій чорній одежі, заляпаний кров'ю, з проваленими очима й загостреним носом, він був зовсім не схожий на мене. Це вже був не я, а чужий мені чоловік, із чужим лицем і чужими запаленими очима, із чорним потойбічним поглядом, у якому скипілася невимовна туга. Це був суботній чоловік, якого цуралася сама смерть.