Сонячна машина

Отже, ось він - перший український науково-фантастичний та утопічний роман! Хоча, я сумніваюся, що цей роман можна однозначно визначити як утопічний або антиутопічний, тому що у різні періоди книга поставала переді мною іншою. Я сміло можу сказати, що "Сонячна машина" - то діамант української літератури. Такий же дорогий для нащадків, такий же багатогранний зі своєю мудрістю.

Спочатку мене трохи лякала кількість сторінок, адже книга досить об"ємна. Також, скажу чесно, перша частина книги якось зовсім не захопила. Але що було далі! Виявилось, що перша частина - то лише вступ, така собі підготовка читача до наступних подій.

Так от, ці наступні події - надзвичайно цікаві! Винниченко створив свій власний світ, перенісши його у Берлін, Німеччину. Спершу ми бачимо цей світ майже таким самим як наш світ у 21 столітті - біржа, фінансові королі, класовість суспільства, хіба що жінки зараз мають більше прав. І все це при тому, що Винниченко писав свій роман у 1922-1924 роках. Тільки через це можна повірити у геніальність цього автора.

Винниченко винайшов свій винахід у книзі - Сонячну машину. Це така панацея від усіх проблем людства, як здається на перший погляд. Це така невелика коробка зі склом з геліонітом, за допомогою якої рослини насичуються сонячною енергією і стають універсальною людською їжею, краще якої на смак не існує. Герої роману борються з капіталістами за свободу сонячній машині і отримують перемогу: у всіх людей є цей казковий виріб і вони всі вільні від тяжких ланцюгів ненависної роботи. Але ось в чому проблема - ніхто нічого тепер не хоче робити, люди перетворюються у тварин, тому що втрачають свою людяність, міста руйнуються, а ця "зараза" вже панує майже на всій планеті...

Що робити? Як так жити? Адже залишились іще люди, які розуміють все - їх мало, але вони є. Дехто здається, а дехто продовжує боротьбу за кращий світ, за щасливе майбутнє для всього людства, адже потрібен тільки поштовх! Але якщо цього поштовху не буде, то людство з роками настільки деградує, що повернеться жити у печери, як первісні люди. Взагалі, вся книга пронизана такими переживаннями, що на цьому моменті я, разом із героями, відчувала їх розчарування та зневіру у можливість все налагодити. І до останньої миті я сумнівалася, вдасться їм це чи ні? Так само довго я думала над ідеєю Сонячної машини - це спасіння чи смертельна зараза?

Також не треба забувати, що всі події твору описані на фоні життя головних героїв - їх багато, але найголовнішими, найважливішими, для мене були принцеса Еліза та Рудольф Штор. Ці проблеми класовості постійно змішували мене переживати за їхнє палке кохання, адже вони обидва - такі вперті, так чи зможе хтось зробити крок на зустріч іншому заради безмежного щастя? Це питання хвилювало мене на рівні з питанням чи буде щасливий кінець?

Отже, мій висновок: читайте, панове! Дуже цікава книга з почуттями, роздумами, мріями та коханням.

(3)
Для тих, хто вперше бачить рецензію - не лякайтесь. Якщо Ви просто хочете прочитати моє враження, то для цього я вже написала пункт
1. Моє найперше враження.
А для тих, хто бажає краще вникнути, зрозуміти цей нелегкий, але дуже цікавий роман я спробую ( та й для себе, чого вже там казати) написати деякі пояснення, спираючись на критичні статті, список який я подам після кожного із пунктів.
2.Тематика.Проблематика. Ідея.
3.Образи головних героїв роману.
4.Образи-символи.
5. Жанрова своєрідність роману.Утопія-антиутопія
6.Конкордизм

1.Моє найперше враження від прочитанного
Нарешті я дочитала цей великий роман!! Враження, наче камінь стокілограмовий спав із плеч! Спершу, він мені зовсім не сподобався: млявий, нецікавий сюжет, довгі пояснення, ліричні відступи від теми твору, думки герої переплітаються з авторськими по типу "потоку свідомості" Вулф, герої "забувалися" автором. На початку твору виринали, а потім десь зникали. Еротичні фантазії герої (=автора) вводили в стан нечитання, а обережність і туманність опису майбутьного викликала легкий усміх. Звичайно, звідки йому знати про техніку майбутьного..Переговорні екрани - це єдине, що викликало повагу до фантазії та передбачливості.
Але. Цікаво було слідкувати не стільки за розвитком подій, політичними дебатами, дитячим роздумами про майбутнє, а філософські роздуми на різні соціальні і особистісні теми. Любовні лінії роману викликали різні відчуття. Де в чому погоджуєшься, а інколи обурюєшся, наприклад, коли принцеса Еліза кидає себе на страждання і не відкривається коханій людині. Вразила картина суспільства, яка розгорнулась в друій частині. Винниченко яскраво описав ожливі наслідки таких "сонячних машин", тобто, що може статися з людством, якщо їм дати те, чого вони бажають, якщо звільнити їх від каторги, праці, а дати волю, свободу власним діям. І тут, розпочинається найстрашніше, непередбачене жожною людиною Окрім геніального Мертенса. Люди божеволіють від свободи, повертаються до дикунського способу життя, забувають про тисячолітню культуру людства, і тікають у розбрат, лінивство, так би мовити, пускаються на всі тяжкі". Пустка, все змертвіло, всьому людству кінець. Чи такого бажали винахідники та борці за справедливість, щастя? Але ні, не терором можна повернути людину до щастя, не вбивствами і знищенням, не обіцянками повернути старий режим. Лише людина може змінити своє життя, власними силами, підняти моральність, очиститись від бруду минулого і з новими силами вступити у майбутнє.
Взагалі, весь роман, як символ! Символ майбутьного визволення з-під влади грошей, обовязків, страждань! Це переродження людини в нову істоту. Шлях до нової ери, де немає колишьного похмурого світу, бо люди пройшли важкий шлях забуття, вони очистили себе.
Роман відвертий. З'являються питання про Бога, віру, гріхи, відношення жінки та чоловіка, соціальна нерівність та кохання між молодими людьми. Взагалі питання про щастя людини на планеті. "Iнарак" це скорочення назви органiзацiї: "Iнтернацiональний Авангард Революцiйної Акцiї" - це організація, яка бореться проти влади за допомогою терору.
Роман складається із трьох частин, найбільш вдалою, на мою думку, є третя. До загального враження хочу додати, що Винниченко майстер на образність, епітети, та метафоричні перенесення. Порівняння міста з залізобетонним монстром, наділення світла, темряви, повітря людських якостей, відображення природи з відчуттями головних героїв. Метафоризація образів виявляється у детальних портретах героїв : вираз, колір очей ( у принцеси вони зелені, у доктора Штора вони голі та відверті)
Ч.1. Інколи складалось враження, наче автор і сам не знає чим же все таки закінчится. Було багато моментів, коли події рухались мляво, і нічого не відбувалось, але раптом одна секунда, несподаваний збіг обставин змінює все довкола. В першій частині забагато еротизму, мало руху сюжету. Начебто вирішується питання світового панування, але все це є ніби сіреньким тлом гри уяви письменника, розгортання його бурної сексуальної фантазії. Від сприймання головної теми роману відволікають особистісні переживання головних героїв, нав'язлива незрозуміла до кінця позиція автора. Роман розпадається на сюжетні лінії, які переплітаються. Розумом керує тіло та бажання володіти або жінкою, яка нагадувала колишню коханку (Мертнес-Еліза), або повне віддавання свого тіла людині, що згвалтувала (і це сподобалось(?) Еліза-Рудольф). Постійна тема сексуальних домагань, думок...інколи якісь думки щодо панування над усім світом, і повне поринання у секс фантазії, дуже мало описів інтерєру, зовнішності. Враження, наче автор і сам жо кінця не розуміє про що пише.А головне - кому. Дія йде повільно, мляво. Мертенс бридкий, огидний, стікає краплями поту, завжди червоний. Повязаності твору немає, оскільки він, ведучи оповідь, "забуває" про інших героїв, які були напочатку оповіді. Напр., Страховище Труда - фігурує на початку, і десь зникає всередині, Рудольф - то зринає, то потопає. Еліза, хоч і головний герой, але інколи зявляється для того, щоб розповісти про сексуальні переживання та показати свою довгу шию. Макс та Мертенс та князь Еленберг єдині фігури, що йдуть рівнопланово.Так, дійсно, детективна лінія є : коли вони ганяється за Мертенсом, та шукають коронку Зігфріда.
Роман девчому наївний. В тому, як знайшлась коронка, в тих засобах домашьного побуту, якими вони користуються. Винниченко дуже обережно та побіжно про них згадує.
В середині книги зявляється сонячна машина. Макс від погоні тікає до Труди, і ховається у її спальні, наче її коханець. Не схоже на дії суперагентів. Можливо, ми розбалувані голівудськими фільмами.
Ч.2. Розруха, повна деградація населення, наче хвороба, що пощирєються далеко на всю Європу.Всі покинули місця роботи, відпочивають. Скла робляться величезною швидкістю, і тепер усі люди мають можливість ними користуватись. Але непередбачили ні винахідник ні Інарак всього розмаху перевороту у житті людей. Всі наче здичавіли, загубили людяність, моральність, честь. Автор задає питання : "Чи це грабіж, чи так і треба?". Макс також бачить ці безумства, але закриває очі і мовчить, сподіваючись, що все мине на краще. Він мріє про те, що люди тепер не мають потреби заробляти гроешей, і просто насолоджуються життям: на траві, у лісі, відпочиваючи. Не має ні поліції, ні трамваїв. Нічого. Колишні багатії, що не перейшли на сонцеїдення звуться трупоїдами. Макс мріє про новий лад, без грошей, з новою одежею з новим усим. Де в чому новий лад нагадує стару добру анархію. Цікаво, але у романі поєднано декілька світів. Світ - країна Німеччина, окремими світом стоїть Берлін, який розпадається на інші локальні світи - салон Сузанни, де живе аристократія за своїми законами, світ замку Елленбергів, лабораторія доктора Штора, та той сад, де гуляла принцеса Еліза - це свт особистого пошуку людиною себе.
Ч.3.На мій погляд, більш вдала, оскільки саме тут розвязка та висловлення (нарешті) головної думки твору. А саме - що щастя не в Сонячній машині ( вона лише шлях до щастя), а в нас самих, що ми творимо наше буття.
Д-р Рудольф потрапляє в аварію на літаку. Після одужання він бачить наслідки сонячної машини. (Дуже вдалий хід, якби Руді прилетів у зазначений час, він не би не застав всього розмаху розрухи, до того ж, він зміг побачити настрї окремої родини). Люди покидали всю роботу, не має нічого. Бідні повиганяли багатих з їх жител, позаселяли і тепер танцюють, святкують і білше нічого не роблять. Людей порівнюють із тваринами, а Шпіндлер - з богами. Рудольф бачить все це і йому стає сумно. Не такого він бажав. Все втратило цінність: культура, робота, людина. Постає питання " а чим же було людство?" Чим може допомогте те, що віками тисячоліттями збиралося і цінувалося, а тепер вбито? Домінуючими словами є "порожньо", "вбито, пусто". Колишній лад ( Еліза, граф Георг) організовує "Друзів Ладу", які намагаються відновити все, що було: залізниці, пливодобування та інш. Вни висунули пропозицію на головних площах, щоб зібрати людей і шляхом терору та перевороту "врятувати людей". Але люди не хотіли цього спасіння. Граф Георг вирішує піти на Схід, і восени бомбардувати Німеччину. Але в цей час із весною прокидається і життя. І люди почувають потяг до праці. Лінощі скінчились. І саме з цього місця починається найцікавіше. Люди самі виявляють бажання до праці. Вони переродились, і усвідомили себе і своє становище. Вони повні сил та бажання відновити життя, але створити інше, щасливіше, де не буде правителів, терору, важкої праці. Всі будуть любити один одного та насолоджуватись життям. Спали всі заборони, всі умовності, моральні закони, які забороняли нерівні подружжя, які продавали кохання, та жінку, яка ставала заручником обставин та грошей. І ця любовь, ці наміри людини на краще життя перемагають той старий лад, до якого людина не має бажання повернутись. Нарешті, людям вдалося побудувати державу без кордонів, де людина може не боятись за своє майбутнє, а жити щасливо в любові на дружбі, мирі.
Всі визволені, всі щасливі :)

2.Тема - перевпорядкування світу та суспільства за допомогою технічного винаходу. Автор також наголосив на інтризі, на кризі соціально-політичного ладу. О.Білецький зазначав, що Винниченка не цікавить технічна сторона винаходу, йому головне показати суспільство, розкрити сутність життя, та соціально-політичних процесів, боротьбу.
Ідея - випробування спокусою. Але в образ спокуси вкладено різні поняття - спокуси любовю, багатством, бездіяльністю, легкістю в житті, гармонією. Ідея колектократії - обєднання всіх держав на спільних засадах, демократії щоб уникнути воєн і створити умови для вільного життя. Конфлікт який виникає у звязку з постаттю Мертенса, багатством світу, винаходом Сонячної машини, анархічним та терорестичним угруповання Інарак , та особистими конфліктами у сімї.

3.Образи головних героїв роману. Всі герої в романі протиставлені один одному. Запальна, бойова Труда - тихій, спокійній, розумній принцесі Елізі, але Труда та Макс, Еліза та д-р Рудольф утворюють пару схожих характерів. Також у романі створюється трикутник князь Георг - Еліза - Рудольф, Труда - Макс - Сюзанна, Душнер - Труда - Макс, Марта-Пожежа - Еліза - Мертенс, що вказує на неврівноваженість людських стосунків. Герої переживають певний душевний катарсис тими випробуваннями, якими вони пройшли, олні страхом (Мертенс), інші - любовю (Еліза, Труда, Макс, Рудольф). Автор ставить їх на чолі оновленого світу. Новий світ характеризується творчим розумом, організаційною енергією людства, силою кохання, що надихає на нові звершення. Етичні проблеми повязані із жіночими образами.Еліза- горда, гострого розуму, сильної волі, неприступна, камяна жінка з чулим і гарячим серцем.Вона - втілення краси, енергії, активності, волі до перемоги, її філософія ясна і проста : "життя - це боротьба". Труді ненависні компроміси, фальм, моральні етичні закони, які заважають жити людині, соіальна нерівність. Вона прагне чесності, правди, гуманності. Вона не лише пусто говорить, а дійсно шукаю правди. Образ Мертенса динамічний - він перетворюється з власного, багатого, розумного, сильного магната на людину, яка повністю перемінила бачення на світ. Він загубив силу, владу, гроші, пройшовши очищення на ниві кохання, та повністю змінив погляди на цінності. Цікаво, що учасників ІНАРАКу Винниченко змальовує карикатурно та іронічно. Хоча вони і присягли забути все задля Інараку, але хтось все ж таки думаю про коханку, як врятувати батьків, інший ховає грощі.Ми бачимо реакцыю на останній лист Сюзанни Макса та Руді. Рудольф довго сидів, задумавшись, тарабанячи пальцями по столу, а Макс хотів перестріляти своїх однодумців, бо побачив їх пацюками, згадалася, раптом, батькова наука про сутність людини. Але Ганс Штор, на жаль, не бачить справжньої суті старої аристократії, яка теперь у лиці графа Георга бажає лише терором відновити старий лад у Німеччині, а противників вішати.Щось подібне чуємо від відвідників "богемського салону" Сюзанни. Сонячна машина вбила в людях активність, але там де немає боротьби, активності, не має і життя. (Віктор Гриценко. Батіг, пряник чи мікроб інтересу?( ж-л "Наука в школі"))
У Винниченковому романі зявляються нові персонажі. Він виходить з вузького кола своїх тем, узявшись до соц проблеми перебудови людства. Нові образи, нові засоби подання

4.образи-символи
Символічним є час у романі. Як і в будь-якій утопії - час умовний, абстрактний. Життя зупинилося в ритмостоянні. Застій - як крах життя. Цікаво, що всі хороші справи відбуваються при дуже яскравому сонячному світлі, вдень. А все погане - вночі. Архетип темряви втілюється в образі сажі:

"Густа, чорна, як сажа, тьма шелестить дощиком по кущах.."

.
Німеччина - не просто країна окрема у романі, а символ всього світу. Образ Берліна - наскрізний, і набуває іншого змісту :

"Гуде, скрегоче, дзвякає, труситься, як у пропасниці, Берлін"

, як "величезне залізобетонове черево велетня". Берлін

"...весь..як вода у сильноструснутому відрі, хвилюється, піниться"

.
Коли застигла вся земля, коли люди покинула місця роботи місто стало наче "пустеля, порожня..темна, мовчазна". "Мертва пустка", новий образ землі - просторове вирішення застиглості.
Оскільки мотив сонця є провідним, то просторовий фон для сонця слугує небо, - яке відзеркалює подїї на землі. Коли Сонячна машина свторила нову жахливу еру бездіяльності, то небо "брудне, сіре", наче павутина нависло над Берліном.
Зимовий час - символ застою, помертвіння будь-якої сили, руху людини, бажання чи прагнення до рішучих дій. Все живе наче завмерло, заснуло, щоб з новими силами віджити , прокинутись з природою - восени. Сонце та місяць ( взагалі світло) - символи нового в утопістів. Сонце розсіює морок, приносить нове у світ. Процес відродження починається саме з пробудження і виходу сонця.
Символ Сонячної машини - як символ нового, надії на майбутнє, що осяює їхні душі та пробуджує нові почуття. Це символ нового світу, де немає місця жорстоксті, темряві. Символічним є шлях хдобуття хліба - треба крутнути ручку (сила), використати крапельку поту.
Символічним стає колір сонця і трави, який потім зявляється на прапорах - жовто-зелений.Символічні кольори утопії яскраві, різнобарвні та веселі, а колькори антиутопії навпаки - похмурі, темні, сірі. Образи мороку, темряви - безвихідь, відчай.
Символи заліза, бетону - символи Німеччини, Берліну:

"Сучасна Німеччина - це залізобетоновий дім божевільних, моральнооголених, хижожорстоких і моторошнонещасних істот"

. Залізобетонова цивілізація сприймається як негативна нищівна сила.
Символ коронки Зігфріда - як те, до чого прагне людство, - щастя. І її зникнення иеж символічне. Шукають його, і ніхто не зможе його віднайти.
Галина Баран. Художній час і простір у "Сонячній машині" В.Винниченка//Слово і час. - 1999. - №9.

5.Жанр роману
За жанром це роман-сатира, роман-памфлет. В ньому поєднані фантастика, детективна лінія, любовні, та соціально-політичні. Є філософські, любовно-еротичні, політичні лінії.
Це роман-пантопія (утопія-антиутопія). Утопія - спроба змалювати іделаьний світ, чистий, яскравими барвами, світ загального добра, щастя. Антиутопія - роман-застереження, він малює світ утопічний, але влаштований той світ страшно. Автор утопії апелює до розуму, а антиутопії - до почуття. антиутопія заперечує ідеї утопії. Антиутопія показує налідки утопічних ідей. Пантопія - співвіснують зневіра і віра, любов і ненависть, світло і темрява. Утопією був соціалізм. Антиутопія це наче макет, спроектований за планом утопістів. Відповідь на питання "А що буде, якщо..?".
на матеріалі лекцій
Щодо авантюрності, на це відповідає Микола Зеров у статті "Сонячна машина" як літературний твір"( ж-л "Київ" №9). Він пише, що після викрадення коронки Зігфріда розпочинається детективна гарячка. Авантюрне: переслідування Інараку, втікання Макса Штора по дахах, нічна сцена у графівни Труди, його порятунок, пригоди доктора Штора у домі для божевільних. Ряд можно продовжувати.
Спосіб викладу роману - мемуарний, літописна розповідь. Рух і міміка панує у романі, немаж психологізму. Ми бачимо переміщення героїв, що вони відчувають у тілі, наче це вказівки автора акторам у кінофільмі. Немає листів, присвячених коханій, віршів, щоденників, жодних мук, детальних самодопитів героїв - того, що властиве опису психологізму. Зовнішні ознаки, рухи подаються дуже детально, наче для режисера. Інколи описи нагадують ремарки : ""От у шинковому старовинному екіпажі з гербами, запряженому різномастними кіньми, їде веселе товариство. Очевидно, робітники. Серед них дівчата в мокрих, зелених із листу сплетених вінках...". Внаслідок багаторазових повторів зовнішності головних героїв ми зразу можемо їх пригадати по кольору волосся, бурхливим рукам, очам. Але внутрішній світ, думок ми зовсім не знаємо. Можемо лише здогадуватись.

6.Конкордизм ( у Винниченка є навіть праця "Конкордизм") - це схема нового світового порядку за Винниченком. Перешкоди щастю і соціальна нерівність та релігія, погодження з природою, з собою, блжнім та колективом. Не забуто ні колективної, ні сексуальної моралі, накреслено способи здійснення конкордизму ( від лат. "вселеньске узгодження"). Першим ключом до щастя є бачення Винниченком умов щастя: "Багатство, сила, здоровя, кохання, розум і т.д. самі в собі, ні кожна зокрема, ні навіть всі разом, коли вони не погджені між собою, щастя не дають. Тільки дієва рівновага цих ціностей та погодженість їх між собою та силами ззовні дає той стан, який ми миожемо з цілковитим правом назвати щастям..." Головною проблемою людства, є економіка, оскільки через неї, через гроші відбуваються конфлікти. Тому, треба щось, що усуне цю нерівність між народами. На його думку, єдиним найкращим варіантом буде створити Світову Економічну Федерецію з єдиним планетарним господарським планом..
*Віктор Гриценко. Батіг, пряник чи мікроб інтересу?( ж-л "Наука в школі")

О, як же довго читається цей роман! Нічого нуднішого я не читала! Либонь, Винниченко хотів поставити рекорд і ввійти до книги рекордів Гіннеса за найдовшу та найнуднішу книгу. До того ж це утопія!.. Можете собі уявити! Єдине, що мені сподобалося, це втілення ідеї анархізму в романі. Герої твору виступали за свободу у всьому. На роботу ходити не треба, про мораль можна забути. Знаєте, до чого вони дійшли? З кранів перестала бігти вода, зникла електрика, ніхто не опалював помешкання взимку, бо нікому було заготовляти дрова. Загалом, суцільна катастрофа. А далі ці супергерої намагалися відбудувати те, що так швидко зруйнували. Так що, прихильники ідей "батька" Нестора, почитайте "Сонячну машину"!

Колись давно, коли автор рецензії була ще зелена як хлоропласти, вона запитала свою вчительку, чи є серед української літератури фантастичні твори. Та зітхнула, замислилася та порадила почитати Винниченко.
Але я, злякавшись розміру та не знаходячи часу, все відкладала «на потім». Та час очікування вийшов, настав час читати.
«Сонячна машина», звісно, не фантастика у класичному розумінні, і навіть, на мій погляд. не антиутопія. Більше схоже на жанр «альтернативна історія».
Далася «Сонячна машина» мені важко, читала близько двох місяців. Зазвичай будь-яка книга передбачає наявність розвитку подій та кульмінацію, а тут вони нібито і є, але усе одно роман структурований дуже дивно. Ти читаєш, цікаво, незвично, динамічно. А які характери! Який масштаб! Та потім – бац – і починається щось незрозуміле і нудотне, наповнене «авторською філософією», що читати занадто важко і доводиться відкладати книгу на декілька днів. Здавалося б, розумні думки, чудові метафори, але чому так нецікаво?
Чудово, що у «протистоянні» знаходяться як мінімум три сторони: кожна з різною силою, наявністю ресурсів і, найголовніше, з різною мотивацією.
Не можу однозначно оцінити книгу. Вона дивна, викриває велику кількість проблем. Але більшість з них, на мій погляд не актуальні у наш час.
Сподіваюся, коли-небудь перечитати та спробувати сприйняти з іншого боку.

Произведение примечательное. Довольно атмосферно изображён «стимпанковый» мир — практически ничем не отличается от мира современных стимпанковых произведений: сталь, бронза, медь и хром, используются и автомобили, и гужевой транспорт, но при этом вовсю летают и аэропланы, и какие-то более сложные летательные аппараты, телефоны могут передавать картинку. Используется фантастическое оружие — «световая артиллерия», взрывчатый газ «маюн» (возможно, «предсказание» о термобарических боеприпасах). Понятное дело, богема и правительство утопают в роскоши, а простой люд живёт впроголодь. А теперь смотрим на год написания. Это не фантазия в духе Жюль Верна или Уэллса, это Винниченко пытался будущее описывать!

Теперь смотрим на биографию автора и исторический контекст. Революция свершилась, но чего ожидать от будущего и куда движется новый мир, было еще неясно. Так что различные утопические представления в то время росли, как грибы. Полагаю, что многие и тогда смотрелись наивно. У Винниченко центральная идея — довольно неоригинальная по меркам первой половины и середины двадцатого века. Да, бытовало такое представление, будто обеспечив человечество нетрудоемкой пищей, можно вмиг победить капитализм, и, как по цепной реакции, множество других проблем человечества отпадёт само. Что-то подобное прослеживается даже в... «Незнайке на Луне». Но, увы, пища не является единственной потребностью даже у самых примитивных представителей человечества. Вспоминаем мистера Маслоу и его пирамиду. Да, появление качественной пищи, бесплатной для всех, ударило бы по капиталистам и мировой экономике вообще, но... ни к какому коренному перевороту в итоге не привело бы. Капиталисты и потребительство довольно быстро переориентировались бы на другие человеческие потребности.

Было и такое нелепое представление: когда люди перестанут нуждаться в труде, когда его будут выполнять машины — люди станут много заниматься спортом, творчеством, философией, путешествиями и т.д. А вот это уже чёрта с два. Некоторые — да, начнут. Но очень многие будут заниматься чем угодно, но не творчеством и не философией. Вот это Винниченко прекрасно понимал и изобразил. Причём даже в каком-то карикатурном, утрированном виде. Народ без потребностей, лишенный лидеров и идей будет лишь жующим стадом! (Хотя, возможно, он имел в виду то, что капитализм оскотинивает народ: поменьше работать и побольше есть — извечная мечта всех рабов) И так утописты вместо всеобщего счастья угодили в человеческое болото без перспектив развития... Вытащить книгу из сюжетного болота тоже удалось лишь неожиданным и неправдоподобным способом, какой обычно встречается в детской литературе.

Читать книгу желательно в оригинале: очень колоритный старый украинский язык, заметно отличающийся от современного. По современным меркам, книга тяжеловесная: объемная, со множеством персонажей, не играющих никакой сюжетной роли, с тяжелыми и странноватыми сравнениями и метафорами. Сюжет то провисает, то сворачивает в побочную линию, не оказывающую никакого воздействия на историю в целом... Читать было непросто. Главным образом — оттого, что многие места приходилось читать через страницу, когда попадалось очередное провисание. Нет, произведение далеко не шедевральное — но всё же интересное в историческом смысле.

Главный недостаток романа — затянутость. Вроде бы всё на своём месте, но уж очень порой не органично выглядели постоянные описания поз, взглядов, рядовых действий и жестов. Понятно, что автор пытался писать новаторский роман в новаторской манере, но раскрытие сюжета и образов персонажей происходило старыми, классическими методами. Оттого и заметная нестыковка.

Среди плюсов «Солнечной машины» (а их много больше) — сама идея. Винниченко в романе пытается проникнуть в суть природы человека, найти причину существующего положения вещей. Количество затрагиваемых тем велико. Социальная философия, антропология, классовые противоречия, вопросы роли искусства, природа власти. А ещё произведение подкупило психологизмом. Все основные герои прописаны основательно, у каждого своя правда, своя мотивация, каждый развивается по логике повествования, а не по хотению автора.

«Солнечная машина» — фундаментальный труд, как по мне, не утративший актуальности. Наивный, как и всякая утопия, но интересный.