Марадона

Як говорив Ісус, розкинувши руки, -
Я повернуся ще, суки.

Це і є,наскільки я розумію,суспільна місія літератури-витягувати когось із його персонального гівна,виконувати функцію штучного серця,коли твоє на якийуь час відмовляється з тобою співпрацювати.

…пам’ятай…насправді система відчиняє двері
лише для того, аби прищемити в них твої пальці.

розкажи мені про неї
давай, розкажи,
ти ж стільки разів помирав після її зникнень,
що мав би звикнути до всього цього.

Просто збиваючись в цьому диму
серце, з яким я живу роками,
не зупинилось лише тому,
що по ньому били весь час кулаками.

Головне — дбати про друзів, пам'ятати
всі п'яні обіцянки, що
давались зі сльозами і співами —
що ось, мовляв, витягнемо, прорвемось,
поставимо це життя раком.
Ну і що — ось воно, життя. Стоїть раком. Жодного бажання.
Друзі поламались,
мов перші радянські танки,
і сумні це були смерті,
я і ворогам не побажаю
таких смертей,
тим більше, що вороги теж
поламались,
мов танки.

"Дезертири"

…боротьба з системою
Приваблює мене своєю безнадійністю.

Компроміс — це не те, що ти продаєшся, компроміс — те, що ти навіть не намагаєшся торгуватись.

Поміж тим, що ти говориш,
і тим, як тебе розуміють,
і знаходиться вся поезія