Ночь нежна

Якщо ти закохалася, то не плач. Закохані не плачуть, а сміються.

Францію не зрозумієш і не взнаєш, не маючи знайомих серед справжніх французів.

Прагнучи позбутися болю, ми чомусь вважаэмо за потрiбне знову пережити те, що цей бiль спричинило.

Якщо ти закохалася, то не плач. Закоханi не плачуть, а смiються.

Кажуть, душев ні рани зарубцьовуються,— це вельми невдале порівнян ня з ушкодженнями фізичними, бо в житті так не буває. Така рана може зменшитися, нехай навіть до розмірів уколу шпилькою, але це завжди відкрита рана. Слід за знаного страждання можна порівняти хіба що з утратою пальця чи ока. До такого каліцтва звикаєш, про нього згадуєш, може, тільки раз на рік — та коли й згадаєш, то все одно зарадити не можеш нічим.

Іноді розлучитися з болем важче, ніж з утіхою, а спогади були ще такі яскраві, що лиша лося одне — прикидатися.

К концу жизни начинаешь многое понимать.

Чтобы отойти от печали, порой кажется необходимым вернуться по собственным следам туда, откуда начинался путь к ней.

Когда знаешь человека в солидности его зрелых лет, всегда странно бывает наткнуться на юношескую фотографию, с которой вдруг глянет на тебя пронзительным, жгучим, орлиным взглядом незнакомое лицо.

Человеку незаурядному всегда приходится балансировать на грани — и далеко не все способны выдержать напряжение.