Вертеп. Оповідання. Щоденник

Аркадій Любченко (1899-1945) - видатний український письменник. Пройшов складний творчо-світоглядний і життєвий шлях. Філософсько-лірична повість " Вертеп"- це роздуми про долю України, про тривожне майбутнє культурного ренесансу 1920-х років. Дійсно, уже в 1934 році багато творів самого письменника було заборонено, він кілька разів зарештовувався органами НКВС. Оповідання А. Любченка високо оцінював М. Хвильвий, називаючи його " вибагливим, вишуканим мініатюристом". " Щоденник" письменника, опу...

Рейтинг LiveLib

4,1

4 оценки

5
50%
4
25%
3
25%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 4Хотят прочитать 8

Рецензии

Eugenia_Kokone18 февраля 2013 г.
Аркадій Любченко - незвичний своєю золотавою, солодкою мовою автор. Кожне слово його вирує у нутрощах, розтікаючись медовим напоєм, розносячи незвичне, лоскотливе тепло.
"Via Dolorosa" - невеличка осіння есея. Акварелля найкращих зразків, що їх можна віднести до модерновоі традиції Михайла Коцюбинського. Любченкова багато в чому унікальна і своєрідна манера об'єднала у цій новелі дві дуже важливі, суттєві грані творчості: мистецький хист і соціальну драму, що розгортається перед читачем на п'яти вельми запашних сторінках.
"Вереп"

"Не ждіть жорстокої драми про родову смерть, не ждіть грайливої п’єси про Смерть і Багача. Не ждіть старого стереотипу. Не ждіть акуратненької послідовності. Не ждіть нічого особливо трагічного, бо трагедія - явище досить умовне і не завжди буває бажане. Не ждіть також нічого надміру веселого, бо веселощі теж - явище досить умовне і теж не завсіди бажане".

Якщо вам забажається почути експертну критичну думку щодо цього неоднозначного твору, то раджу звернутись до статті Ю. Шереха "Колір нестримних палахтінь". Якомусь інтелектуальному читачеві цього буде досить, проте я не хотіла б зараз обмежуватись лише висунутими припущеннями чи твердженнями поважного критика, а звернутись перш за все до свого чуттєвого, читацького єства, покинувши на цей час наукове, філологічне.
"Вертеп" - ярмаркова екзотика в її найвідвертішому буянні. Неможливо зупинитись ні на хвильку під час читання через вир летючих образів, що знайшов притулок на сторінках філігранно оздобленного тексту. Читати цей твір конче треба, проте не дуже поспішаючи з висновками, отримуючи насолоду від мови. Розвій усього і у великій кількості може трохи втомлювати і навіть нервувати, проте обов'язково дивувати і западати виключним настроєм. І ні слова про тлумачення цього філософського об'єкту - кожен має своє право на думку.
"Образа"

«Ніхто не знав, що на вечірці, крім інших гостей, є повія. Ніхто.»

Для Любченка жінка - це найнижча і найвеличніша істота саме у своїх крайнощах. Ніна Сергіівна у минулому повія, якій трапився надзвичайний, виключний шанс - стати дружиною, товаришем непересічноі особистості, усі душевні поривання якої спрямовані на боротьбу з "обивательством". Здається б, ця знедолена блудница знайшла своє щастя і прихісток серед поважного суспільства, проте не все так гарно і чарівно в ньому. Адже ще більші пристрасті здатні згубити й інтелігентну людину, залишивши її на дні глибокої людської ями. А тому: чиє падіння страшніше - жінки або чоловіка?
Читать далее
11
103
nimfobelka30 сентября 2014 г.
Вертеп
З цим автором знайомлюсь уперше і вважаю знайомство більш ніж вдалим. Це надзвичайно ліричний твір. Це прекрасна образна мова, настільки прекрасна, що моє "читання з олівцем" перетворилось на виділення мало не всього тексту :) І ще - це такий... життєствердний настрій, що справді хочется любити дітей, пишатися молоддю, поважати того, хто поруч з тобою, жити, дихати повними грудьми, вірити, що серця наші будуть повними, як бувають повними келихи, що ще багато весен попереду. І що путь наша буде доброю.
Читать далее
3
125

Все рецензии

Цитаты

robot11 ноября 2014 г.
Любіть!
коли легесенькі бризки підстрибують і обсипають обличчя, коли в грудях гнучко й лоскотно розгортається якась невідома пружина, коли хочеться полоснути ножем по неможливих заслонах, коли хочеться владно полетіти у просторінь, коли ви без глуму, але рішуче перехоплюєтесь через могили й розумієте невгавучу многострунну комашню, коли ви чуєте, як дихає земля, й обіймаєте землю, - то скільки б не було вам років, хто - хто посміє сказати, що ви не молоді?
0
24
robot11 ноября 2014 г.
Еге ж, тих пошарпаних блокнотів, що їх завжди, наполовину заповнивши, кидають кудись недбайливо, поступово затирають у найдальші кутки, поступово за них забувають. Блокнотів, що з них здебільшого ні один рядок не зринає на лискучу гладінь привселюдної цікавості. Бо саме в них, у блокнотах, найбільше збирається той дорогий радісний непотріб, що конче мусить бути занотований і не мусить вигулькнути десь безрадісною зайвиною.
0
19
robot11 ноября 2014 г.
Ви думаєте: минає час, а десь по глухих куточках життя один п'одному застрягають блокноти, такі пом'яті й, либонь, уже непотрібні. Вчорашній зазнав поразок від сьогоднішнього, а сьогоднішній анітрошки не певен, що його не зруйнує дощенту переможець нового дня.
Наївні й суворі друзі!
Ви стискаєте, ви піднесено, кріпко пригортаєте до себе і тих, що вже одбунтували, і тих, що бунтують досі. Вам хочеться любовно погладити цих непідкупних свідків допитливості й хвилювань.
0
25