Трактат атеології. Фізика метафізики

Хороша пізнавальна книга. Може, більше науково-популярна, ніж наукова. Попри те, що я не поділяю атеїстичних переконань автора, мені дуже імпонує його ідея про необхідність вибіркового ставлення до текстів священних писань трьох монотеїстичних релігій - юдаїзму, християнства та ісламу. Ідучи слідами Бенедикта Спінози, який чи не вперше здійснив докладний аналіз і критику Біблії, Онфре акцентує на згубному потенціалі релігій. І тут він, як на мене, і має рацію, і помиляється. Можливо, усе через те, що автор все-таки (як і кожен з нас) дещо заангажований своєю антирелігійністю. Проте мислить тверезо, а думки викладає зрозумілою мовою - тому його праця буде зрозумілою не лише фахівцям з філософії, а й усім зацікавленим читачам. Цілком обґрунтованими видаються висновки автора щодо деструктивних виявів релігійності, а саме - культивування покори, потягу до смерті та потойбічного життя, зневаги до розуму й раціонального мислення, ненависті до тіла й всього тілесного, а також приниження жінки. Отже, втішаючи людину й намагаючись примирити її із думкою про неминучність, невідворотність смерті, релігія, як стверджує Онфре, водночас, знецінює реальне, "поцейбічне" життя. Тому, на його думку, від релігії більше шкоди, ніж користі. Це, звісно, суперечлива й дискусійна точка зору, але вона може слугувати певним застереженням проти фанатизму та фундаменталізму. Оскільки Бог із нами не говорить прямо, то його пророки (чи то пак лжепророки) охоче користуються з цього і маніпулюють вірянами навіть через тисячоліття після написання священних книг. Крім того, священні книги зазнавали численних виправлень, доповнень і місцями навіть були спеціально підлаштовані під політичну кон'юнктуру (згадати хоча б візантійського імператора Константина, котрий вирішив, що взяти християнство на озброєння значно вигідніше, ніж боротися із ним, адже ця релігія встановлює одного Бога, а отже, за аналогією, політична, світська влада дістає можливість користуватися постулатом про "одного Бога на небі й одного правителя на землі"). Автор також наголошує на тому, що священні книги (а не тільки Коран) місцями пропагують ненависть до іновірців, необхідність священних війн на захист релігії тощо. І в них можна знайти обґрунтування абсолютно протилежних позицій - настільки суперечливими виявляються тексти, писані різними людьми в різні часи. Автор, фактично, пропонує нам два виходи з цієї ситуації. Перший - взагалі відмовитися від релігії, сповідувати гедонізм та дехристиянізований гуманізм. Простіше кажучи, самому насолоджуватися життям і не заважати іншим робити те саме. Друге - взяти зі священних книг тільки найголовніше, відкинувши неістотне (наприклад, правила, що регламентують повсякденне життя вірянина і спрямовують його не так до осягнення Абсолюту і любові до ближнього, як до постійної уваги до різних побутових дрібниць).

Можливість черпати на свій розсуд із трьох монотеїстичних книг могла би принести найкращі плоди. Достатньо було б зробити ставку на старозавітну заборону вбивати, перетворивши її на універсальний абсолют без жодних винятків; наголосити на євангельській темі любові до ближнього, не припускаючи нічого, що б суперечило цьому категоричному імперативові; беззаперечно підтримати суру Корану, згідно з якою вбити одну людину означає вбити все людство… Тоді три релігії книги постали б як достойні схвалення, поваги і любові.

На такій позитивній ноті я й завершую свою рецензію. І раджу всім ознайомитися з "Трактатом..." Онфре.

Насолоджуйся й даруй насолоду, не заподіюючи зла ні собі, ні іншим, - Ось у цьому, на мою думку, полягає вся мораль...

Шамфор

Французький філософ Мішель Онфре вірить у філософське життя і практикує його. Для нього неприйнятним і безглуздим є уявлення про філософію як професію, скажімо, з дев'ятої години ранку до п'ятої вечора, після чого можна спокійно зняти із себе мантію філософа і розслабитися, забувши на деякий час про всі проповідувані діалектичні конструкції та метафізичні концепти. Це легко зробити, якщо ці позаземні ідеї ніяк не стосуються тебе особисто. Натомість у традиції від досократиків до лівих ніцшеанців активне життя й утверджували на думка для мислителя, чоловіка чи жінки, становлять одне ціле. Тут філософствують життям, молотом, тілом, особистим прикладом. Відтак уонституюються й місця філософії: це не обов'язково бібліотека чи кафедра, з якої нібито ллються промені "істини", а й, щобільше, трапезний стіл, ліжко, вулиця, завод, художня майстерня, барикада... Хай це не так велично і піднесено порівняно з грандіозними соборами метафізики, попід високим куполом яких ширяють аватари абсолютного духу, але, як зазначає на сторінках цього "Трактату" Онфре, в цих місцях принаймні можна жити людям...Ми можемо уявити собі спосіб життя античного філософа, наприклад, життя епікурейське, скромне, але безмежно радісне, натомість неможливо уявити "канівський" чи "гегельянський" спосіб життя... І сьогодні філософія охоплена цими двома традиціями - спорідненість по екзистенціальній лінії та спорідненість по лінії кабінету. Філософи першого типу думають про особисте спасінняі прагнуть до перетворення свого життя, що виходить за межі неповноцінного життя більшості. Вони залишаються філософами 24 години на добу і прагнуть, щоб їхні дії збігалися з їхніми словами. Філософи другого типу думають за іншого, за інших, за світ, і геть не обов'язково застосовують до себе власні висновки, з превеликою спритністю повчаючи всю планету". - Онфре М. Несчастья (и величие) философии.

Тож кожен свій філософський твір Мішель Онфре (народився 1-го січня 1959-го року) розпочинає з автобіографічної передмови. Він не боїться розповідати про себе, про свої "занадто людські" недоліки чи пристрасті, пригоди чи поневіряння, трагедії та радощі. Його видавець якось зізнався, що не зустрічав ще такого гордого й упертого чоловіка, що послідовно обстоює - і в філософії, безперечно, - не перериває зв'язок зі своїм "пролетарським" дитинством (син бідного робітника-селянина і домогосподарки) в провінційному містечку Аржантан на північному заході Франції; зі своєю безрадісною юністю, коли мати віддаляється від сина, віддавши його на навчання до католицького притулку на кілька років; із працею і бунтом на місцевій сироварні, з якої жило містечко, а патрон фабрики контролював повсякденне життя мало не всіх робітників; ; зі своїм раптовим і доленосним захопленням філософією та книгами в старших класах; із захистом дисертації з німецького атеїзму при Політико-юридичному центрі університету міста Кан (Caen); зі страшною хворобою - рак - у його дівчини; з нетрадиційним викладанням філософії старшокурсникам у технічному ліцеї Канал протягом близько двадцяти років (1983-2002); із мало не смертельним серцевим нападом у 28-ім років; зі створенням із друзями та колегами (після великого успіху його книг, які він переважно публікує у видавництві "Грасе") так званого Народного університету Кана, безкоштовного і відкритого для всіх охочих (2002); із підтримкою молодого радикального політика Олів'є Безансено на президентських виборах 2007-го року; із зустріччю та відомою конфронтацію з Ніколя Саркозі, перш ніж той став Президентом Франції; зі своїми численними подорожами та мандрівками... Власне, такий автобіографічний підхід зумовлює розуміння самої філософії. Займаючи позицію вільнодумця, Мішель Онфре, - яка до речі є доволі близькою до крайньої позиції - атеїзму, він несправедливо критикував і Бога, Ісуса Христа і християнську Церкву, і саме християнство та й інші релігії...Сама Франція, так само як Чехія, яка ніби трішки піднімається в релігійному плані є дуже антирелігійним та, як пишуть, - атеїстичними країнами: де до речі було винайдено вчення утопічного соціалізму, був Вольтер та інші безбожники...

Вариация на тему книги Хитченса "Бог не любовь. Как религия все отравляет". Очередной атеист анализирует священные писания и выводит на чистую воду все разногласия и противоречия религиозных текстов. Подробный исторический экскурс и авторитетные философские рассуждения добавляют веса аргументам автора. Не тешу себя иллюзией, что за эту книгу возьмутся верующие. Скорее всего их отпугнёт её название и репутация. Посему потенциальная читательская аудитория этой книги ограничивается убеждёнными атеистами (чтобы поднабраться аргументов для споров с религиозниками) и просто любознательными читателями, не ограничивающими себя рамками идеологий в познании и интерпретации окружающего мира.

Когда у меня будет собственная библиотека, обязательно куплю эту книжку для будущих поколений моей семьи.

Онфрей как философ очень заинтересовал. Захотелось почитать его трактат о гедонизме и другие "популярные" тексты.