Чи ж не смарагдове листя пальм ніжно шелестить і шепоче, немов від пестощів ранішнього леготу? Так, збудившись зі сну, воно зводиться й шепоче про дива, що про них сповіщають, немов з далекої далини, чарівні звуки арф. Блакить одстає од стін і стелиться навкруги, немов духмяний туман, але сліпуче проміння пронизує і його, і він, по-дитячому радіючи, котиться, клубочиться в незглибну височінь і нависає склепінням над пальмами. Але промінь нижеться до променя, вони стають усе сліпучіші, і, нарешті, в ясному сонячному сяйві відкривається безмежний гай [...] Полум"яні гіацинти, тюльпани і троянди здіймають свої прекрасні голівки, і їхні пахощі привітно закликають щасливців: " Мандруй, мандруй серед нас, коханий; ти нас розумієш, наші пахощі - це туга за коханням; ми любимо тебе, ми твої назавжди! Золоте проміння горить у полум"яному сяйві. Ми - вогонь, запалений коханням. Пахощі - це туга, а вогонь - це жадання, і хіба ми не живемо у твоїх грудях? Ми ж твої власні прагнення". Темні кущі, високі дерева шумлять і шепочуть: "Ходи до нас, коханий! Ходи, щасливцю! Вогонь - це прагнення, але надія - наш холодок. Ми заколишемо тебе любими співами, бо ти розумієш нас, бо кохання живе у твоїх грудях". Струмки й потічки дзюркочать і хлюпочуть: "Коханий, не минай нас так швидко, подивися на наш кришталь, тут живе твій образ, який ми любовно бережемо, бо ти зрозумів нас!" Барвисті пташки радісним хором щебечуть і співають: "Слухай нас, слухай нас, ми радість, ми блаженство, екстаз кохання".
"Золотий горнець"