Цитаты из книги Берестечко

Як страшно знати правду без прикрас! Де воля спить, її ще й приколишуть. За нашу силу пошанують нас. А наші скарги в комині запишуть.

От ми такі і є в очах всії Європи - козакко, чернь, поспільство для ярма. Ізгої, бидло, мужики і хлопи, в яких для світу речників нема.

Як той казав, поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить.

І де притулок для душі? Нема. А ні на цьому, ні на тому світі.

Це ж треба мати сатанинський намір, чаїть в собі невиліковний сказ, щоб тяжко так знущатися над нами та же й в усьому звинуватить нас!

Хто йшов на нас, той повертався з гулями. У нас баби — і ті стріляють дулями.

Розп’ято нас між заходом і сходом. Що не орел — печінку нам довбе. Зласкався, доле, над моїм народом, щоб він не дався знівечить себе!

Бо хто б там що про волю не курникав, свою темноту називавши сном, бува народ маленький, а — великий. А ми давно розбовтані багном.

Я — горілчаний потопельник. Я сам в собі зсередини втоплюсь.

Душа ж і так стоїть на перехресті усіх обманів, підступів і зрад.

Моя душа як випита карафа. Здається, я вже кам'янію теж.

Хто йшов на нас, той повертався з ґулями. У нас баби - і ті стріляють дулями.

І все одно - віками у ярмі. Усім чужі. Для світу незначущі. Чи що ніяк не вирвемось самі. Чи що у нас сусіди загребущі. Ми, вільні люди вільної землі, тавро поразки маєм на чолі.

Віки ідуть. А нам усе амінь. Нема спокою між Дніпром і Бугом. Вже стільки літ, вже стільки поколінь! - усе життя - між шаблею і плугом. ... І все одно віками у ярмі. Усім чужі. Для світу незначущі. Чи що ніяк невирвемось самі. Чи що у нас сусіди загребущі.

І я повстав. Душа спитала - доки?! Втопили край у підлості і злі. І я сказав: чужинці, дайте спокій. Не сійте зради на моїй землі. Уже і так насіяно. Вродило. Вже не бере нв плуг, ані коса. А ми ще є. І то найбільше диво, що цей народ іще раз воскреса.

Боролись ми. Боролись наші предки. Вже наших втрат неміряне число. А знов свободу починай з абетки. А знову скріз те саме, що й було. ... Все як у прірву. Корсунь, Жовті води. І що не шлях, то вічний манівець. От тільки хопим дещицю свободи, і знову, знову все іде внівець! І знов на нас якась лиха година. І знов свобода зрубана на пні. Ох, у житті свобода лиш єдина, одна свобода - та, що у мені!

А може, часом гетьману потрібно почуть про себе правду з перших вуст?

Вмирати вмієм, по степах гасати, але себе не вмієм написати.

... Немає влади - І нема турбот.

Дарма сміявся ворог мій єхидно. І перемогу празнував. Дарма. Воно з-за ґрат свободу краще видно. То добрий вишкіл іноді - тюрьма.

Ба, може, часом гетьману потрібно пройтися пішки по своїй землі?

Земле ж моя, нащо ти рожаїста? А чом же ти, земле, не з каменю-трути? Що кожна прожра бажа тебе з`їсти і пощасливити кожен трутень!