Цитаты из книги Arc de Triomphe

Равич распрямился. -В самую точку, Эжени. Но когда для человека нет ничего святого, у него появляются другие святыни, свои, более человеческие. Он начинает боготворить искру жизни, что теплится даже в дождевом черве, время от времени заставляя того выползать на свет. Не сочтите за намек. -Вам меня не оскорбить! У вас нет веры!- Эжени решительно одернула халат на груди. - А у меня, слава богу, моя вера всегда со мной! Равич уже брал пальто. -Вера легко оборачивается фанатизмом. Недаром во имя всех религий пролито столько крови. - Он улыбался, не скрывая насмешки. - Терпимость - дитя сомнений, Эжени. Не потому ли вы при всей вашей вере относитесь ко мне куда агрессивней, чем я, отпетый безбожник, отношусь к вам?

Равик улыбнулся:

– Если ты умудрен опытом, до вторичного ареста дело не доходит. Высылают под одним именем, а возвращаешься под другим. Границу переходишь по возможности в другом месте. Так избегаешь повторного ареста. Доказать ничего нельзя. Документов у нас нет. Разве что кто-нибудь узнает тебя в лицо. Но это случается крайне редко. Равик – это уже мое третье имя. Пользуюсь им почти два года. И пока все идет гладко! Похоже, оно приносит мне счастье. С каждым днем все больше люблю его. А свое настоящее имя я уже почти забыл.

Вебер покачал головой:

– И все только потому, что вы не нацист.

– Разумеется. У нацистов безупречные документы. И любые визы, какие они только пожелают.

Без кохання людина - мрець у відпустці: кілька дат і випадкове ім'я. Тоді взагалі можна помирати. ... - Ми не помираємо, - прошепотіла вона, пригортаючись до Равіка. - Ні. Ми не помираємо. Помирає тільки час. Приречений час. Ненастанно помирає. А ми живемо. Ненастанно живемо. Коли ти прокидаєшся, надворі весна, коли засинаєш — осінь. А між ними тисячі разів міняється літо з зимою, і якщо ми дуже кохаємо одне одного, то ми вічні, незнищенні, як удари серця, як дощ і вітер, і це вже багато. Ми виграємо дні, кохана, і втрачаємо роки, та хто про це знає і кого це турбує? Мить — це життя. Мить найближча до вічності. Твої очі сяють, зоряна курява сіється крізь безмежність, боги старіють, але твої уста молоді, між нами тремтить загадка, Ти і Я, поклик і відгук із синіх вечорів, із сутінків, із захвату всіх закоханих. Із ледь чутного голосу жаги він обернувся в золоту бурю, пройшов безкінечний шлях від амеби до Руфі й Есфірі, до Єлени й Аспазії, до блакитних мадонн у придорожніх каплицях, від плазунів і звірів до нас із тобою…