Річка Геракліта

Калина міряє коралі
а ти летиш по магістралі
Життя – це божевільне раллі
Питаю в долі
а що далі?

Почему-то когда речь заходит об украинской поэзии, я вспоминаю не Тараса Шевченко или Лесю Украинку, а Лину Костенко. Да, это современный автор, но вот именно ее поэзия ассоциируется у меня с напевностью и мягкостью украинской речи, с ее лиричностью, с Украиной вообще.

Все, що буде, було і що є на землі,
і сто тисяч разів уже бачене й чуте,
сірі вузлики ранку – твої солов’ї,
все це тільки одне нерозгадане чудо.
Знаю склад біосфери, структури кислот,
все, що є у природі, приймаю як даність.
Я, людина двадцятого віку, - і от,
зачудована, бачу лише первозданність!

Данный сборник – вещь уникальная хотя бы потому, что это избранная поэзия Лины Костенко, составленная ее дочерью Оксаной Похлевской. 

«Від цих віршів у мене завжди навертаються сльози - пишет Оксана. – Але я також знаю, що ці вірші зупинили мить, зупинили час, залишили наших рідних з нами, по цей бік життя. І до кожної людини, якій нестерпно пережити втрату близьких, дорогами цих віршів повертаються рідні і їй усміхаються».

Сборник действительно получился очень трогательный. Разделен на четыре части, каждая из которой посвящена своей четверти года, украшен иллюстрациями Сергея Якутовича. Никакой политики. Пейзажная лирика, разбавленная философскими размышлениями о жизни, о любви. Сами стихи такие напевные, красивые, некоторые вроде такие простые в звучании, а трогают до глубины. Другие наоборот, утяжелены красивейшими метафорами, аллегориями, образами и ассоциациями и поэтому заставляют видеть мир немного по-другому.

Надходить ніч. Думки у неї хмарні.
Бринить дорога на одній струні.
Нічного міста вафельки янтарні
тихенько тануть десь удалині.
І творять графіку химерну
в польотах бриючих низьких
останні Музи постмодерну –
ворони звалищ приміських.

Чудесный подарок для ценителей. Насколько знаю, есть такой же сборник, но с аудиодиском. Наверное, слышать такую поэзию – еще волшебней. Но и чтение доставляет массу удовольствия. Чтение и рисунки Сергея Якутовича.

Екзотика

Якби це було просто щастя, то це було б просто щастя. А все, що зверх того, це вже - поезія. Слухай, милий, ти захищайся! Я стала дика, я - Полінезія. Колись Гоген тікав на Таїті, лишались тут і модерн, і готика. У цьому черствому скрипучому світі тільки любити - тепер екзотика. Я порушила всі табу. Нарвані квіти мої у Нірвані. Пасеться обов'язків цілий табун, а я цілую тебе у вігвамі. Що з того, що туфлі у мене на шпильках? Я в джунглях була і насилу вибрела. Душі предків приходять навшпиньки, щоб подивитись, кого я вибрала. Очі у них великі і круглі. Скелі голі, як Голіафи. Птиця тюльпан п'є воду із кухля, птиця бузок п'є воду з карафи. Оце таке у мене Таїті - руки твої, золоті ліани. Аж дивно мені, що ходять на світі якісь пошляки, немов павіани. Дві зірки у хату мені влетіло. Сади стоять буддійськими храмами. Люблю твоє тіло, смагляве тіло, тіло твоє, татуйоване шрамами.

Як же я обожнюю поезію Ліни Костенко. Узагалі-то, я не дуже полюбляю читати вірші, але повз неї пройти просто не можу. Вона мене по-справжньому зачіпає. Я готова перечитувати її вірші вічно.

Я насолоджувалася кожною сторінкою цієї книги. Ці поезії давали мені заспокоєння і натхнення.

А ще хотілося б додати, що видання просто чарівне. Неперевершені ілюстрації додають особливого шарму поезіям. Хочеться просто тримати цю книгу в руках. Хоч вона й доволі важка..)

Отримала я ненаписаний лист. Торкнула той лист, як струну гітарист. Я чую слова, де ні слова нема. Я теж, як і ти, від любові німа. Кохання — це мука. Кохання — це хист. Кохання — це твій ненаписаний лист.