Люди приносять біду, кохання спалює.

В коханні немає вчора і завтра, є вічне зараз, час – не існує, зникає. Кохання не має мети, не має напрямку, воно ніби безглузде, і в цьому його найвищий сенс, бо воно огортає тебе, обіймає і перетворює. Ти стаєш часткою вічного життя, спізнаючи оте найвище, отак, як спізнаєш ти!

Кохання – це перші двері у вічність. Коли ти забуваєш про час, про існування чогось ще, крім тебе, і твого кохання, і коханої істоти з тобою, в тобі, у взаємопроникненні і злитті з нею, ти потрапляєш у позачас і в позанростір...

Пам’ять прийде до тебе незабаром, разом із найбільшим болем. Знання приходять із болем. Втім, і кохання – це теж біль, тільки інший.

Пам’ять тіла сильніша за всі думки.

За жінкою не чекай вічності, лови миттєвість, тоді — житимеш!

Добро і Світло не можуть існувати без Морока і Зла. Бо ніхто б не розумів, що таке Добро, якби не було Зла.

Підлітки й діти ніколи не знають вимірів власної сили. Тому чинять і подвиг, І злочин, не усвідомлюючи сенсу власних вчинків.

Вода і вогонь — лише позірно чужі, а насправді вони рідні. Це ж з них народжується дощ, хмари, потім урожаї, увесь зелений світ.

Добро і Зло взаємно доповнюють і творять сутність, взаємознищують і творять Ніщо, Неіснування, Нікуди.

Я не хочу, щоб ти питав мене про минуле, бо тоді виростає і майбутнє, а зараз, оця мить, — щезає.

При повному місяці літавиці приходять до людей, русалки й віли, мавки і планетники, стрижні й вовкулаки! Стережися, дитинко, таких ночей, стережися!

Не дивись так на повний місяць, бо спатимеш зле.

Його мати, тільки його власна мати могла так любити його, щоб лишити про всяк випадок у далекій лісовій хатинці його
одежу для нього - а раптом буде колись треба. Як могло це вчути материнське серце, як передбачити...

У людей немає часу, в них юність минає швидкоплинно, минає життя, і вони вже не встигнуть, нічого не можуть, лише чекають смерті і вмирають. Тому їхнє кохання палахкотить, але коротко. Вони, перегорівши, швидко набридають одне одному, потім лишається просто звичка, як у корови чи кози...

Ми не помічаемо, що хтось без одежі, бо ми бачимо його сутність, його значення, його дію, спроможності, а люди мають прикритись одежею, аби бачити душу людини хоч трішки, бо інакше бачать тіло, а душі не бачать...