Цитаты из книги Плач Єремії

* Гадав собі: забудешся мені — Хай тільки згаснуть літа пломені! Підуть дощі садами сновигати Й навчать мене, як жить і не страждати!

Отак гадав... Таку плекав надію: Нехай лишень навкіль заосеніє — Заступить стежку спогадам сумним З-над картоплиння вихололий дим!

Гадав собі: зима прийде і вже, Тоді й по всім, і годі сумувати! Та білий кінь снігів побіля хати Заклично так під вікнами ірже — Зве їхати у світ — тебе шукати.

Щастя - це вигадати Тебе, неземну і далеку, і, повіривши, що є Ти така насправді, піти за Тобою шукати. Довго-довго блукати світами і раптом Тебе знайти!

Балада про любов з першого погляду

у вечірньому трамваї така світанкова дівчина

Скрипучі двері пам’яті причинено, і згадкам всім підрубано крило. Біління снігу — п’яне і причинне — тіла тверезих вулиць пройняло.

І над ажурні вишукані русла, де вже давно не бігає вода, скорботна пам’ять пам’яті зависла, згубивши слід останнього гнізда.

…А те гніздо — то біле, то червоне — свою барвисту сутність обмина, у ньому пам’ять білої ворони і сніг, і наші білі імена.

А світ — вертеп. Кажу я з гіркотою: цей світ — вертеп. І, мабуть, щонайважче — у ньому залишатися собою, від перших днів своїх і до останніх не бути ні актором, ні суфлером, ні лялькою на пальчиках облудних, а лиш собою кожної години, а лиш собою кожної хвилини, з лицем одвертим твердо йти на кін...

Пташка

двері зачиняються і відчиняються двері відчиняються і зачиняються

рип-рип рип-рип

то ми виходимо з хати то ми приходимо до хати

рип-рип рип-рип

і дивиться пташка крізь вікно в акваріум хати і думає про нас як про риб

Вечір

Зелений вечір як морська вода заповнив кімнату

фіолетові водорості тіней повиростали у ній аж до стелі і тільки ще де-не-де поміж ними блукають червоні продовгуваті риби що відбились від косяка призахідного сонця

і вже ти зачудовано слухаєш як чотириноге крісло намагається переконати шафу в тому що воно є родичем восьминога

ти забув навіть про те що треба дихати і лишень тоді як із сусідньої кімнати покличуть вечеряти раптом опам’ятаєшся і гарячково почнеш шукати довкола себе акваланґ

БАЧИТЕ

то прочинилися двері котрі насправді є то прийшов хтось із нас і каже що він бачив сьогодні речі за видимістю речей і що зараз він бачить тіло за видимістю нашого тіла і що ми дуже дотепно граємося в живих — але стіна грає стіну ще дотепніше ніж ми — і тисяча видимих тигрів нас менше лякає ніж одна невидима зоря хоча саме її нам не вистачає далеко попереду щоб до неї іти хоча саме її нам не вистачає далеко позаду щоб до неї повертати

— Татку а троє дерев це вже ліс?

не спиняйте її бо вона пам'ятає про цвинтар і про жито високе вона пам'ятає

вона засвічує місяць собою

і губами засвічує звуки

над колискою вашою бачу її з плачем

над домовиною вашою бачу її зі сміхом

лишень тоді коли ви засинаєте вона від усіх вас щасливіша на вологім піску танцює

і сьогодні вона відходить од вас танцюючи і не каже вам прощавайте

Сьогодні ввечері на останній сеанс у кінотеатр «Дніпро» прийшло 27 Василів, Степанів, Микол та Іванів, а вийшло з кіно — 27 д'Артаньянів.

Ні, не треба тут слів! - вуста хай мовчать, Нехай тільки очі говорять... говорять...

А вулиця уся - суцільна втеча. Бо буде дощ, бо хмари насувають. А вулиця уся - суцільна втеча. І всі біжать... Чи ж тільки від дощу?

І пустота безмірна щогодини Вже цілий світ береться осягти. Як жить мені, якщо я ще людина, Якщо мені від себе не втекти?

Я там мовчу. Задихано мовчу. Я там слова навшпиньки обминаю. Мов хрест важкенний, душу волочу, І сам себе на ньому розпинаю.

Хоч на землі так мало вітряків, зате на ній багато донкіхотів!