Дети капитана Гранта. 20000 лье под водой

Моё первое знакомство с Верном произошло именно сейчас, в 22 года, когда я случайно взяла в руки книгу из-за понравившейся мне обложки. Фантастику читать не люблю, только сейчас начала немного втягиваться. Как же я рада, что прочитала произведение впервые именно сейчас. На английском это было не всегда просто из-за названий морских обитателей, коим в школах и университетах не учат. Приходилось часто искать названия в интернете, но это было своего рода обучающее действо. Самый интересный персонаж для меня это не Капитан Немо, хотя он тоже частенько интриговал, а Пьер Аронакс - "рассказчик", профессор музея естественной истории. Он с таким упоением интересовался окружающим, что за его наблюдениями было интересно следить.
Книга замечательная, только вот лучше читать ее на русском языке, дабы не отвлекаться от произведения на поиски неизведанных слов.

Наверное я слишком уже привык к более современным писателям 20-21 веков.. Потому как некоторые признанные классические произведения, которыми многие восторгаются, вызывают у меня лишь скуку и недоумение. Впрочем, думаю дело все же не в самой старой классике, а именно в некоторых авторах и даже именно в некоторых произведениях. Так было, например с Отверженными Виктора Гюго - произведения так накачано водой и растянуто, что осилить его практически невозможно если ценишь свое время. И это даже несмотря на весьма красивый и приятный язык автора, и то, что у него есть очень динамичные и интересные приключения (Собор Парижской Богоматери). Ровно тоже самое и с Жюлем Верном (оба французы кстати.. Совпадение?). Точно также у него есть изумительные, продуманные и выверенные приключения (для меня это "Таинственный остров", который я прочитал раньше этой книги). И у Верна такой же красивый и изящный язык. Но читать Детей Капитана Гранта все равно не интересно.
Думаю, дело тут может быть в том, что книга нашла меня в уже более серьезном возрасте. По крайней мере тогда, когда естествознание (особенно его версия конца 19-го века) не может преподнести мне каких-то особенных сюрпризов. А ведь данная книга Верна - есть ни что иное, как всего лишь навсего справочник по географии, природе и истории южного полушария, пусть и оформленный в виде литературного произведения. Фактически это труд по популяризации этих наук среди широких кругов читателей.
Сюжет прост и понятен. Персонажи хоть и любопытны, но прописаны недостаточно глубоко и тщательно, неожиданных поворотов в повествовании практически нет, а накал страстей крайне мал - мы не сильно переживаем за наших путешественников и судьбу капитана Гранта. Интересно становится, разве что в самом конце, в Новой Зеландии.
В общем это хорошая книга - но с совершенно определенной аудиторией сейчас. Это совсем юные девочки и мальчики увлеченные естествознанием. Остальным по-видимому будет скучно. Книгу можно было бы и пропустить - но с классикой все равно рано или поздно нужно познакомиться. Хотя она и не обязана вам понравиться - это нормально.

А ви можете читати книги біля увімкненого телевізора? Я – так. Але… Одна із несподіванок книги Жуль Верна змінила мене: читати 20 000 льє під водою коли навколо шум, я НЕ могла.
Не хочу вас лякати, що ця книга важка для читання. Навпаки, у автора свій неповторний стиль, що балансує на грані художньої книги та наукових описів мандрів. О ні, здається я знову вас злякала. Проте, з іншого боку якби про морське дно я було б написано аж занадто образно, я б не повірила, в достовірність цієї подорожі. А так повірила і пережила справжню мандрівку морським дном.
Отож, все починається із хронічки незвичайних подій. В усіх океанах час від часу з’являється предмет розмірами більший за кита і неймовірної швидкості. Газети, а за ними й вчені всього світу одразу ж зацікавились «морським чудовиськом». Не виключення і головний персонаж твору: професор Аронакс. Доля складається так, що разом зі своїм слугою Конселем і китоловом Недом Лендом професор опиняється на борту загадкового «Наутілуса»…
І тут почалося! Якщо вас не лякають страшенно детальні наукові описи підводного корабля про його будову, то подальше читання принесе тільки задоволення. Мені найбільше сподобалося неоднозначне становище героїв. Хто вони: бранці цього судна, чи почесні гості? Моменти щирого захоплення надзвичайною мандрівкою, затьмарює сум за батьківщиною та за простою земною твердю під ногами. Ще одна загадка «Наутілуса»: чому його команда назавжди покинула сушу. І врешті, до якої національності належить кожен з них, адже всі тут спілкуються однаково багатьма мовами мовами.
Капітан Немо ввічливо ставиться до «нових членів екіпажу», показує їм все судно, бібліотеку, свої колекції і навіть виділяє каюту неподалік своєї. Пригоди у книзі зустрічаються на кожному кроці. Прогулянки морським дном, сутичка з акулою, пошуки перлин, тунель між океанами, крижаний полон в Антарктиді.. Безліч інших трапунків вдало переплетені між буденним життям на борту, історіями-легендами із морського життя, розповідями про флору та фауну океанів. Я ні на секунду не засумнівалася, що це все справді нотатки пана Аронакса, а не вигадка Жуля Верна. Увесь шлях корабля детальний і точний. Найбільше мене вразив опис похорону в останньому розділі першої частини (хто прочитав, або читатиме зрозуміє про що я). Найнесподіваніші сцени з’являються тоді, коли цього зовсім не очікуєш. Тому, прихильникам динамічного розвитку подій доведеться трохи потерпіти.
Що ж до персонажів, зізнаюсь, мені хотілося трохи більше протиріч та інтриг. А то всі вони такі стримані та виховані (ну майже всі, крім Неда). Безсумнівно, загадковий капітан Немо і драматична історія його життя захоплюють. Та й всі інші герої схожі на живих людей зі своїми перевагами і вадами. Це вже величезний плюс до будь-якої історії. Хотілося познайомитися ще й з іншими членами команди, крім Немо. Інколи дуже бракувало драм.
От на кінець книги стався давноочікуваний «вибух» емоцій. Кульмінація та фінал несподівані і трагічні. До речі, деякі загадки так і залишилися невідкритими. Думаю, я зможу знайти відповіді в наступних книгах Жуля Верна.
Мораль. Під час читання «20 000 льє під водою» постає контраст прекрасного і загадкового морського світу, із сушею, де людина відчуває себе царем і богом. Не знаю, можливо, таке відчувала тільки я. Але хіба не жорстокість та підлість людини не змусили Немо покинути назавжди сушу, а отже, світ людей?

• Ваші мертві сплять там спокійно, капітане. Вони недосяжні для акул!
• Так, пане, - сказав капітан Немо, - і для акул і для людей!

  Тільки тут під водою людство поки нічого не спаплюжило. І тут, на морському дні, ти переживаєш небезпечні, водночас захоплюючі пригоди., але завжди перебуваєш у єдності з природою. Тут діють найсправедливіші закони – закони природи. Ні, у розвитку цивілізації немає нічого поганого. Але людина інколи забуває, що найкращі миті життя ( і взагалі саме життя) дає нам саме природа. Її пізнання – найкраща пригода. А чи повернеться Аронакс та його друзі додому, у світ людей після «20 000 льє під водою»? Ось це пропоную дізнатися, читаючи книгу.

моя оцінка 9 з 10