БотакЄ

Таку назву носить збірка творів відомого на Прикарпатті та далеко за його межами письменника Тараса Прохаська, яка нещодавно вийшла в світ у видавництві «Лілея НВ». Книга увібрала в себе прозові твори письменника, написані за останні більш як десять останніх років: з 1999-го по осінь 2010 року. «Ніхто з нас не пише для себе, кожен автор уявляє собі кінцевим продуктом не твір, не текст, а саме книгу. Тільки книгою можна передати іншим те, що ти хотів сказати твором», — вважає автор. Зі слів Тара...

Рейтинг LiveLib

4,5

39 оценок

5
67%
4
26%
3
5%
2
3%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 40Хотят прочитать 66

Рецензии

anuta12
26 июля 2013
Дуже вдале оформлення книги. Вона має суперобкладинку, яка розгортається у великий плакат-постер із зображенням самого письменника та його автографом. Книга має атласну закладку.
Творчий доробок Т. Прохаська вирізняється з-поміж творів української літератури, його стиль неможливо сплутати чи порівняти. Прохасько в літературі визнає себе прихильником флористичних принципів – «описувати різноманітність форм життя у різноманітності місцевостей», не «дошукуючись причин цієї різноманітності»(передмова до книги). Більш детально я розповім про дві цікаві речі з книги: 1) збірка ФМ Галичина з її невеличкими есеями; 2)Роман Непрості
FM-ГаличинаЗаписи Тараса Прохаська вміщені у книзі , зачіпають дуже різні теми й проблеми, лише умовно можна поділити ці нотатки на певні розділи: описи побуту, філософсько-релігійні роздуми, спостереження за тваринами і рослинами, осмислення власного життя тощо. Умовність полягає в тому, що в цих записах вміщено набагато більше різних за своїм змістом та проблематикою фрагментів, які окремо звератаються до певних деталей. Унікальністю цього щоденника є те, що такі побутові речі (які неодмінно пов´язані з горами), як: якість питної води та її вплив на організм (запис за 23.11), запаси дров на зиму (24. 11), засоби пересування зимою (25.11) - перемежовуються з рефлексіями про вдячність Богові за прожиті дні (запис за 26.11), про святих (01.12, 15.02), містерію Різдва (07.01), проблему людського вибору і не обраного ( 31.12) тощо.
Відмічу, що етичні питання свободи та вибору це одна з центральних проблем, яку порушує Прохасько у своїй творчості. І вирішує він цю проблему досить своєрідно. Так, в одному зі своїх есеїв автор пише: "можливість вибору, яка вважається найвищим виявом людської свободи, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Це пиреченість. "
В його розмірковуваннях про цей аспект людського буття, де кожен з нас «приречений» на вибір, він акцентує увагу в зовсім іншому ключі, а саме: реальність невибраного та її вплив на нас.

Але у проблемі вибору є один аспект, про який майже ніхто не задумується серйозно. Це - питаня невибраного. Те, від чого ми відмовляємося, впливає на нас набагато більше, ніж те, що вибрано. Бо вибране відразу стає реальністю і, значить, отримує часовий вимір. А те, що має час, обов´язково має закінчення... Натомість низка невибраного, гігантський перелік відхилених можливостей... Все це не зреалізоване, а тому нескінченне. Це цвинтар, який завжди з тобою

Він звертає увагу на те, що люди ігнорують зміни природи:

«Не можна перетворювати найтонші зміни пори року в мінливість погоди — стало зимно, стало мокро чи ще якось неприємно.
Ми ж поводимося легковажно.»
і на те як ми недбало ставимося до природи коли говоримо про неї:

«Навіть наша мова виявляє цю байдужість. Араби мають кілька десятків слів, які означають відтінки кольору піску. Тільки піску. А ескімоси знають сотню слів, що описують найрізноманітніші стани снігу — кольори, твердість, податливість. У них узагалі відсутнє слово «сніг». їхня мова має відповідники з одного слова, скажімо, «ранковому блискучому снігові, по якому важко йти, бо зверху твердо, а під тим глибоко» — це все лише одне слово. І це — увага до власного середовища. А ми, вважаючи, що говоримо поетично, кажемо — листя пожовтіло, жовте листя...»

Роман «Непрості» має фрагментарну будову і безліч сюжетних ліній. Персонажі сприймають світ інакше ніж звичайні люди,кожна Анна мала свої особливості, перша вживала опіум, коли вигодовувала дитину молоком,тож дитина вже з раннього дитинства бачила незвичайно реалістичні сни. Інша Анна отруїлася житнім зерном, зараженим ріжками, і її почали переслідувати видіння з часів Середньовіччя, які час від часу накладалися на теперішній час і, звісно, також впливали на сприйняття дійсності.
Друга Анна «створює» Ялівець разом з батьком(який заснував місто, за її архітектурними розробками в місті збудували кінотеатр у вигляді комоди з шухлядами, встановили батути, на які можна було зіскочити просто з балконів (пересуватися містом можна було і по линвах, взявшись за спеціальні держаки) тощо.
У романі все дихає українсько-європейстким колиритом. Цей роман історія міста, історія роду.
Часом здається, що Тарас Прохасько — наскрізь просякнутий природою чоловік і це не тільки сильно відчувається у його творах, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити внутрішню спорідненість людської душі з рослинним світом і надати увагу головному – деталям.
Читати Прохаська – то наче спілкуватися із власною совістю та душею,інтиригуюче і обов’язково із наслідками.
Читать далее
11 понравилось
0
395