Супермаркет самотності. Перламутрове порно

Мабуть нікого не здивую своєю заявою, але все ж розпочну саме з неї: Ірена Карпа - найепатажніша персона сучасної української культури. У черговому графоманському випуску звабливої, страшненької і багатої пані Карпи діє особа, яка, на мою думку, страждає від загального непорозуміння з Космосом, Всесвітом і собою. Або пояснення цьому тривіальніше - підліткові психоматичні хвороби. Якщо ж говорити про сюжет, то з впевненістю можна стверджувати про його відсутність. Бо ця книга про все і про ніщо. Коли ж вже братись за окремі розділи, то можна виділити такий жанр, як "notes". Перш за все, це мандрівні нотатки, "травел-есе", які робить Каткана Клей ( діюча "гєрла"). Мета цих подорожей - воля, свобода. А чом би й ні?

Абсолютно вільним може бути або той, у кого дуже багато грошей, або той, хто їх зовсім не має.

Наступну частину можна назвати "САМОТНІСТЬ і смерть" . В ній йдеться про різні безглузді речі, що їх з впененістю виголошує Карпа-Клей. Тут і про те, що "душа вимагає самотності", і про смерть, яка стає об'єктом поетизації і вираження почуттів Катакани,

Я повільно тягну його в яму. Ми обоє почуваємося трагічно щасливими. За смертю приходить воскресіння, я порубаю його на шматки, а потім знову вдихну життя через рот. Він любить мій рот

або:

Мені хочеться зараз цілувати його, пити його сльози, зминати його тіло, дмухати в його волосся – замучити до смерті. Такого нам завжди хочеться, коли біля нас щось недоступне і прекрасне.

Кохання з присмаком садизму - це так типово для авторки. І найбільш цікава, як на мене, частина під назвою "Кокореч та інші містичні їдла". Це про те, що:

Їдло - штука універсальніща за секс. Їдло можна купувати на стрьомніх вулицях десь в Індонезії чи в Камбоджі, а секс не варто. Віт гепатиту є щеплення, від сифілісу немає...

Наостанок, маю намір згадати про мову Карпи. Вживання русизмів, жаргонізмів, обсценної лексики є однією з характерних прикмет сьогоденної літератури. І, може, сама пані Ірена дає нам відповідь на причину цих жахливих збочень:

Дивно, чомусь ніколи не піклуюся про бездоганність ані своєї англійської, ні французької. А українську взагалі собі збочую, як хочу. Бо моя.

Ознайомившись з цією книгою, ви не дізнаєтесь нічого, що знадобиться вам у повсякденному житті, проте матимете, можливо, унікальний шанс подивитись на світ очима невдоволеної життям, зануреної в екзотичні країни і свої психічні підлітково-жіночі проблеми, Катакани Клей. Вже зацікавились?

Скучно и порою противно, хоть ничего особо уж пошлого и нет. Просто стеб над попсой чаще унылее самой попсы, а «пришпилів» и «підйо’» в данном произведении больше, чем слов. Сюжет, как таковой, вообще, по видимому роли не играет, ибо книга состоит из урывочков – зарисовок из жизни главной героини, ее парней, их бывших жен, их друзей и просто каких-то знакомых. При этом сама Катакана Клей косит то ли под припанкованную стерву, то ли под творческую истеричность, страдающую от всеобщего непонимания. В общем, для тех, кого такой стиль интересует, вполне может найти для своего лексикона новые «пришпили». А в общем, хоть и дочитала сие произведение, но охарактеризовала бы его цитатой из него же: «Коротше, до кінця я дочитати не змогла. І вам не раджу. Особливо, якщо у вас десь недавно намалювався стрес чи ви — порядний соціальнозабезпечений невротик. Не читайте це — бо знудить, серйозно. Затягнуто, млосно і банально. Бо що може бути банальніше від старого доброго сексу?»

Очень понравилось предисловие Андруховича Ю. Не скучное, в действительности знакомящее с произведением ниже. Такое цельное, с горстью цитат, живое. Реально подготовило к стилю И. Карпы.

Для меня повесть под конец начала распадаться. "Куча микросюжетов" теряет связи, которые так явственно были видны в начале. Утомил язык, такой засоренный, что его становиться жаль как живое существо.

Отдельные цитаты просто восхитительны. История о том "Почему надоела жена, женщина героиня, женщина загадка" или "Особая любовь к директору радио шансон" и др. Вообще, если подытожить: впечатления удовлетворительны :)