
Современная белорусская литература: что читать? | Сучасная беларуская лiтаратура: што чытаць?
Morrigan_sher
- 354 книги

Ваша оценкаЖанры
Ваша оценка
Адлюстраванне рэчаіснасці - Рыбін горад, плыўная ява-няява, нібыта такая самая, але троху іншая, падступная, віртуальная (зыходзячы з першага забытага значэння - поўная магчымасцяў), альтэрнатыўная. Беларусь пазнавальная і адначасова скажоная ў адбітку вялікай ракі часу. Чытай між радкоў хваляў.
Традыцыйная. Беларусы і вёска - гэта назаўжды. У прынцыпе лагічна апісваць асяроддзе бытавання. Хоць за апошнія гады на вяршыні харчовага літарацкага ланцуга пісьменнікі гарадскія, адпаведна і горад займае ўсё больш месца на кніжнай паліцы - усё адно вёска баліць няспынна, як нячыстае сумленне. Такім чынам, перад намі тыповая сучасная палеская вёска, з старымі бабцямі і іх маладзейшымі дзецьмі, што прыехалі на лета, абавязковым алкашом, стандартнай на вёску бажавольнай, харошым брыгадзірам, мясцовым паэтам, паспяховай ветэрынаркай, крутым бандзюганам, гарадскімі гасцяваннікамі... і іншымі, іншымі, іншымі...
Нефарматная. Дай пацалую! - хочацца сказаць аўтарцы. Дзіва, што кніга колісь нарабіла шуму ў беларускім пісьменстве. Парушаныя ўсе звыклыя стэрэатыпы. Цётка вакол пяцідзесяці, з алкагольнай, а ў мінулым наркатычнай залежнасцю ды крымінальнай справай - ці такую гераіню рамана вы чакалі?! Не добранадзейная міс Марпл, не даўганогая памочніца вабнага дэтэктыва. На першых жа старонках жаночым падкладам выганяе чорта (а заадно ўсіх занадта далікатных чытачоў), пацягвае віскі - такая моцная і такая бяссілая, такая прыўкрасная ў сваёй непрычасанасці.
Натуральная. Я не адчула ні драбочка змушанасці ці штучнасці. Лёгка чытаецца, ужываешся ў тэкст, чуеш унутраны голас апавядальніцы. Такі просты аповед, як простая цётка… Але ж не, насамрэч цётка ані не простая. Ейны муж - псеўдакандыдат у прэзідэнты, а сястра давераная асоба сапраўднага апазіцыйнага кандыдата. Гераіня не шукае прыгодаў, яна проста жыве ў бабулі (а на плячах бабулі - увесь цяжар сусвету), зноў і зноў перажывае прыватнае пекла мінулага, - а прыгоды самі яе знаходзяць.
Актуальная. Мы знутры бачым беларускую (і не толькі) выбарчую кухню: арышты, запалохванні, замахі, подкупы, мантажаваны на тб сюжэт, лятучыя акцыі апазіцыі (хачу майку "Ірмошынай - нізачот", цікава, як далёка я ў ёй сыду). Трэба сказаць, прэзідэнт у рыбіным горадзе - нехта Тарасенка, і ён кіруе пасля Лукашэнкі. "Прыдуманая аўтарам асоба" - даецца какетлівая зноска на кожнае рэальнае прозвішча, якіх багата... Ну, мы ж у рыбіным горадзе, хто скажа, што адлюстраванне на хвалях - рэальнае?!
Дынамічная. Дадамо таямнічае забойства бабулі, загадкавую чорную постаць у белым , пошукі скарбу на нейтральнай тэрыторыі ("Вы нiколi не ездзiлi праз мяжу ў вадавознай цыстэрне, прычэпленай да трактара? Рэкамендую"), выкрыццё суседзяў-здраднікаў і вяртанне школьнага кахання, процістаянне мясцоваму бандыту і прэзідэнцкаму спецназу, збіццё, зняволенне, вызваленне, улёткі, п'янкі, сваркі, прымірэнні...
Гратэскавая. Такі жыццёвы абсурд: разумееш, што гэта ўжо занадта: бумеранг як прылада забойства, свіння, якая шукае ліскі, выкапаная блазенкай з магілы суседка, збіццё бандыта жаночым падкладам, - і верыш, што ў нашым жыццёвым абсурдзе толькі так... толькі так!
Мазаічная. Спляценне падзей, пазнавальны і родны Вавілон, "вэлкам у нашу паліфанію" вылучае аўтарка курсівам рознамоўныя ўстаўкі: асноўная тканка беларуская, у ёй мігцяць паляшуцкія слоўцы, украінізмы, паланізмы, русізмы, англіцызмы… Не ўсё ідэальна, ёсць і "кантралюемыя", і занадта частае, упадабанае аўтаркай "курчова", і іншыя дробязі, што не псуюць агульнага ўражання.
Гістарычная. Не могуць беларусы не толькі без вёскі, але і без падглядвання ў мінулае. Вось гэта падалося хоць і прыгожым само па сабе, але ці не залішнім у агульным сюжэтным пляценні. Гераіня невытлумачальным чынам выпадае ў мінулае, у часавыя "норы", дзе падглядае за сваімі продкамі і землякамі (адлюстраваннямі цяперашніх вяскоўцаў), іх буднямі і вызначальнымі лёсавымі здарэннямі. А мо і не лішнія гэтыя ўстаўкі: альтэрнатыўная рэальнасць кнігі - адлюстраванне нашай сучаснасці, рыбін горад мінулага таксама адбітак гісторыі нашых дзён… а як то і мы дзе люструемся… Дый норы гэтыя такія натуральныя, непрычасаныя, праўдападобныя... Ну хай будуць норы. Без іх сюжэт не выруліў бы, на жаль.
Скандынаўская. Рыбін горад нагадвае традыцыйны скандынаўскі дэтэктыў: нефарматнай немаладой гераіняй-алкагалічкай, увагай да побытавых, часам непрыглядных дэталяў, псіхалагізмам, раскопкамі героя ва ўласным мінулым і высвятленнем адносінаў з былымі і актуальнымі... Ёсць і некалькі дэтэктыўных ліній.
Балканская. А пад канец з-за суседняй хаты нібыта вываліўся аркестр з трагікамедый Кустурыцы, так перапляліся гіпертрафаваныя, абсурдныя сітуацыі, мітусня і збег выпадкаў - патапленне, паводка-цунамі, скарб, выбары, на якія ніхто не прыйшоў, "божы тварыны таксамо" эмігранты-афрыканцы, урэшце цэпелін!..
Ай, што казаць, добрая кніга. Дай, Наталка, пацалую!
Читай между волн по-русски...
Отражение реальности - подводный Рыбий город, струящася явь-неявь, будто бы та же самая, но немного иная, коварная, виртуальная (исходя из первого забытого значения - полная возможностей), альтернативная. Беларусь узнаваемая и одновременно искаженная в отражении большой реки времени. Читай между строк волн.
Традиционная. Белорусы и деревня - это навсегда. В принципе логично описывать среду обитания. Хотя за последние годы на вершине пищевой литераторской пирамиды писатели городские, соответственно и город занимает все больше места на книжной полке, - все равно деревня болит постоянно, как нечистая совесть. Итак, перед нами типичная современная полесская деревня, с старыми бабками и их более молодыми детьми, приехавшими на лето, обязательным алкашом, стандартной на деревню юродивой, хорошим бригадиром, местным поэтом, успешной ветеринаркой, крутым бандюганом, дачниками... и другими, другими, другими...
Неформатная. Дай поцелую! - хочется сказать авторке. Неудивительно, что книга когда-то наделала шума в белорусской литературе. Нарушены все привычные стереотипы. Тетка около пятидесяти, с алкогольной, а в прошлом наркотической зависимостью и уголовным делом - такую ли героиню романа вы ожидали?! Не добропристойная мисс Марпл, не длинноногая помощница симпатичного детектива. На первых же страницах женским подкладом изгоняет черта (а заодно всех слишком деликатных читателей), потягивает виски - такая сильная и такая беспомощная, такая прекрасная в своей непричесанности.
Естественная. Я не почувствовала ни капли неловкости или искусственности. Легко читается, вживаешься в текст, слышишь внутренний голос рассказчицы. Такое простое повествование, как простая тетка... Но нет, на самом деле тетка ничуть не проста. Ее муж - псевдокандидат в президенты, а сестра - доверенное лицо настоящего оппозиционного кандидата (тонка, тонка активная прослойка общества). Героиня не ищет приключений, она просто живет у бабушки (а на плечах бабушки - вся тяжесть вселенной), снова и снова переживает личный ад прошлого, - а приключения сами ее находят.
Актуальная. Мы изнутри видим белорусскую (и не только) избирательную кухню: аресты, запугивания, покушения, подкупы, смонтированный на тв сюжет, летучие акции оппозиции (хочу майку "Ирмошинай - низачот", интересно, как далеко я в ней уйду...). Надо сказать, президент в рыбьем городе - некто Тарасенко, и он правит после Лукашенко. "Придуманная автором личность" - дается кокетливая сноска на каждую реальную фамилию, которых немало... Ну, мы же в рыбьем городе, кто скажет, что отражение на волнах - реальное?!
Динамическая. Добавим таинственное убийство бабушки, загадочную черную фигуру в белом, поиски клада на нейтральной территории ("Вы никогда не ездили через границу в водовозной цистерне, прицепленной к трактору? Рекомендую"), разоблачение соседей-доносчиков и возвращение школьной любви, противостояние местному бандиту и президентскому спецназу, избиения, заключения, освобождения, листовки, пьянки, ссоры, примирения...
Гротескная. Такой жизненный абсурд: понимаешь, что это уже слишком - бумеранг как орудие убийства, свинья, которая ищет лисички, вырытый юродивой из могилы труп соседки, избиение бандита женским подкладом, - и веришь, что в нашем жизненном абсурде только так... только так!
Мозаичная. Сплетение событий, узнаваемый и родной Вавилон, "вэлкам в нашу полифонию" выделяет авторка курсивом разноязычные вставки: основная ткань беларусская, в ней подмигивают полесские словечки, украинизмы, полонизмы, русизмы, англицизмы... Не все идеально, есть и отвратительное "кантраліруемыя", и слишком частое, полюбившееся авторке "курчова", и другие мелочи, которые, впрочем, не портят общего впечатления.
Историческая. Не могут белорусы не только без деревни, но и без подглядывания в прошлое. Вот это показалось хоть и красивым само по себе, но всё-таки излишним в общем сюжетном плетении. Героиня необъяснимым образом выпадает в прошлое, во временные "норы", где подсматривает за своими предками и земляками (отражениями нынешних сельчан), их буднями и судьбоносными происшествиями. ...А может, и не лишние эти вставки: альтернативная реальность книги - отражение нашей современности, рыбий город прошлого - также отпечаток истории наших дней... а как-то и мы где отразимся... Да и норы эти такие натуральные, непричесанные, правдоподобные... Ну пусть будут норы. Без них сюжет не вырулил бы, к сожалению.
Скандинавская. Рыбий город можно сравнить с традиционным скандинавским детективом: неформатная немолодая героиня-алкоголичка, внимание к бытовым, иногда неприглядным деталям, психологизм, раскопки героя в собственном прошлом и выяснение отношений с бывшими и актуальными... Есть и несколько детективных линий.
Балканская. А под конец из-за соседнего дома будто высыпал оркестр из трагикомедий Кустурицы, так переплелись гипертрофированные, абсурдные ситуации, суета и сбег совпадений - утопление, наводнение-цунами, клад, выборы, на которые никто не пришел, "божы тварыны таксамо" эмигранты-африканцы, в конце концов цеппелин!..
Ай, что говорить, хорошая книга. Дай, Наталка, поцелую!

Спачатку прадугледжвалася, што гэтая кніга будзе чарговым жыхаром маёй сумкі, якога я буду выцягваць вонкі толькі ў транспарце. Але ж, халера, занадта апынулася цікавай для паўгадзіннага і не заўсёды штодзённага чытання.
Дынамічны сюжэт, «смачная» мова і трапныя выбліскі гумару — тое, за што мне гэтая рэч спадабалася.
Адзінае, чаго я не зразумела, дык гэта НАВОШТА, ну навошта першую главу трэба было рабіць такой? Прачытаўшы яе, чалавек яшчэ добра задумаецца, ці варта працягваць. Бо гэта проста суцэльная гідота. Але ж тое, што адбываецца далей, не мае ніякага дачынення да таго, што апісваецца (ну навошта?!) у першай главе. Я б і параіла пачаць адразу з другой, але ў тэксце, на жаль, будзе адна адсылка да главы №1. Трывайце, карацей кажучы :)
А твор варты, безумоўна.

Бувають такі люди, вік яких немає ніякого значення для здібності потрапляти у якісь халепи та шукати пригод на свою п’яту точку. Саме такою людиною є п’ятдесятирічна Алка Бобильова. З самого свого народження (друга близнючка, яку ще б трішечки і зашив би у пологових путях фельдшер) її супроводжують якісь каверзи. Однак дитяча збитошність – то зрозуміле. Після втрати маленької донечки Алка не може оговтатися тривалий час. Минуло вже сімнадцять років, протягом яких вона і наркоманкою була, і в тюрмі побувала, і із алкоголічки перетворилася на п’яничку. Чоловік вже давно махнув на неї рукою, а тепер ще й, подавшись на вибори, вирішив взагалі розлучитися (звісно, задля довгоногої ляльки). Сестра Уляна, яка вже трішки втомилася від опіки над сестрою, наразі працює у виборчому штабі опозиційного кандидата. На літо Алка приїхала до своєї 87-річною бабусі Мокрини у Добратичі десь понад білорусько-польським кордоном. Щоб чимось себе зайняти, окрім повсякденних сільських справ, вона привезла із собою купу фотокопій архівних документів: на підробітку взялася розшифровувати давні письмена. Несподівано баба Мокрина помирає, а приятелька-ветеринарка здогадується, що бабу вбили, підсипавши серцевий препарат до кави. Так і закручується ця, не побоюсь цього слова, карколомна історія. Адже стрінуться тут і пошуки старовинного скарбу, і бандюкатий місцевий авторитет, який хоче викупити землі Добратичів, і шантаж, і брудна виборча кампанія, і не чисті на руку прокурори, і шкільне кохання, і сусіди різного штибу і симпатії, і сапка у Алчиній спині, і місцева причинна, і тунель на ту сторону кордону (привіт, «Карбід» Любки), і чорна сатана у білому одязі, і те, що Алка має здібність потрапляти у часові «нори» та спостерігати за життям своїх предків та і взагалі за життям місцевого далекого 17 століття.
Гарний, насичений текст, багато описів (всього), гумору, навіть сатири на сучасну Білорусь (адже у багатьох героях, які «вигадані автором», як зазначено у примітках, з легкістю впізнаються реальні особи).

…Господь Бог трохи прорахувався з витратними матеріалами; тут, у сімнадцятому столітті, на кожне тіло ще припадало по душі. У нашому, двадцять першому, тіл уже було набагато більше, аніж душ.

Вы нiколi ня езьдзiлi празь мяжу ў вадавознай цыстэрне, прычэпленай да трактара? Рэкамэндую.

Нягледзячы на маю апалітычасьць, я ведала: у гэтай выбарчай кампаніі арышт — тыповая мера агітацыі за Беларусь для народа.












Другие издания


