Гонихмарник

Дар від Дари
Це неповний текст рецензії, за яку я колись отримала першу премію на конкурсі в Києві... Вилучено переказ сюжету книжки, бо там самі спойлери,які розкривати не хочу, аби не зіпсувати вам задоволення.
Дара Корній – псевдонім сучасної української письменниці, про яку відомо дуже мало, бо вона не називає ані свого справжнього імені, ані дати народження. Ось, що вона сама каже про себе: «Християнка. Українка. Мама. Дружина. Народилася і виросла на Волині. Мешкаю і працюю у Львові. Пишу змалечку. Пишу під псевдонімом Дара Корній через життєві обставини». Ця письменниця дебютувала у конкурсі «Коронація слова-2010», здобувши там третю премію в номінації «Романи». Після цієї перемоги, її роман був надрукований видавництвом «Клуб Сімейного Дозвілля» у Харкові. Він називається «Гонихмарник».
Трохи про те, хто такі Гонихмарники. Це створіння з слов’янських міфів, які мають владу над хмарами, вітрами й буревіями, можуть насилати чи відвертати стихійні лиха. Вони є дводушниками. Одна душа в них людська, друга – демонічна. Цю демонічну душу звичайна людина може прийняти тільки добровільно. За міфом, вперше це сталося тоді, коли люди потерпали від страшних катаклізмів й самі уклали таку угоду з Владарями Хмар. Гонихмарники, зазвичай, живуть серед смертних і відрізнити їх від звичайних людей дуже важко. Жодна смертна жінка не може встояти перед Гонихмарником. Демонічна душа передається від батька до сина, адже люди, в чиїх тілах живуть дві душі, все ж не є безсмертними. Жінка, яка народить від Гонихмарника доньку, залишиться жити. Та ж, що народить сина, має померти під час пологів. Така ціна майбутньої влади цієї дитини над стихіями.
Багато критиків називають цю книжку відповіддю на «Сутінкову сагу», а Дару Корній – українською Стефані Майєр. Але я з цим не погоджуся. Ця книжка ні на що не відповідає, вона є самобутньою й своєрідною, сповненою чисто українських легенд: про душі міст, про Гонихмарників, про виникнення Карпат… У цій книжці так яскраво замальовуються всі місцевості, що виникає таке враження, ніби я там побувала. А поліській діалект, на якому говорять в селі Ірини, Сашкова гра на флоярі та молодіжне вітаннячко «Сервус» створюють справді західноукраїнський колорит в романі.
Віднині «Гонихмарник» - це мій улюблений україномовний роман сучасної української письменниці.
До речі, я наче прогулялася вулицями Львова. І мені захотілося зробити це насправді. Роман вражаючий!

Мене теж пробиває на книжки про любов. Здебільшого я пів книжки фиркаю, але раз в рік і патик пальне.
Пальнув.

Найбогбороне Вас прочитати передмову до книжки на обкладинці - про Стефані Майєр і Едварда. Маєрщиною і вампірщиною тут не пахне. Добре, що я це прочитала, коли вже була на середині, а то б плювалася...антиреклама, одним словом. Ніякої саги, може трохи «Костянтина» під кінець...

До того, це моє знайомство з творчістю Дари Корній. І досить вдале, хорошо компанія до моєї полички укрсучліту. По настрою - дуже схоже на Роздобудько, а Ірену я люблю ))

Про сюжет. Історія кохання та боротьби. Зародження, усвідомлення та шляху. Але крім кохання к книжці не одна історія гарної дружби, сімейних драм та Львів. Неможливо не любити книг, де місто Лева є головним героєм - в прямому значенні.

Образи героїв Ну збрешу, якщо скажу, що вони небанальні. Є в «Гонихмарнику» і начитана синя панчоха, і красень з смоляним волоссям і тупа білявка і вірний друг. Образи, дійсно, не раз використані та стандартні. Але підкупає, пані Дара, милозвучною українсько, мансардами, Карпатами, де ці образи доцільні та природні. Врешті, вони мені близькі і спонукають до дій, бо героїня - втілення моїх ідліткових мрії: багато читає, живе під самісіньким дахом та малює. Богема з зеленим волоссям. Ну майже.

Родзинка Чого не знайдеться в пересічній книзі про любов - так це купи українських казок, міфів, пісень, віршів, приказок, оповідань. Дара Корній любить українське, таке, що мені близьке - полісський фолькльор, і вміло його вписує в сучасність. Чому б і ні? Хто сказав, що характерників зараз немає?

Пам'ять Ще в дитинстві я читала книжку про хлоп'я, який мріяв і вчився бути гонихмарником. Я добре пам'ятаю той привіт з минулого і ця книжка для мене - така собі розповідь про нього, але дорослого.

Далі...

Вплив Якщо після прочитаного книжка щось в мені міняє - то це гарна книжка. Ця - гарна.

Если бы мне пришлось описать этот роман одним словом, то я бы выбрала прилагательное "неровный". Он, безусловно, крайне увлекательный. Но это скорее норма, чем неожиданность для приключений и мистики. Но вот герои... Да, конечно, они и не должны быть суперглубокими в литературе такого рода. Это с одной стороны. Но при этом и быть плоскими, претендуя на глубину и восторгаясь ею в себе - это перебор. А уж фраза "считала себя интеллектуалкой, читала Маркеса и Коэльо" просто взрывает мозг. Так интеллектуалка или читательница Коэльо? С кем мы имеем дело?

Но отставим. Итак, девочка белая ворона встречает мальчика, мачо, гигантского половичка и все такое. И, кроме вышеперечисленных достоинств, он еще и повелевает стихиями. Правда, заплатил за это немалую цену. Но об этом подробнее расскажет автор. Но девочка в него не влюбляется, хоть он и защитил ее от потенциальных насильников, познакомил с хорошими людьми, носит ей каждый день букеты полевых цветов. И только когда она узнает, что он - сволочь, мудак и вообще во многом нечисть, она (ох уж этот женский синдром матери Терезы!) решает, что его надо спасти. Зло должно быть побеждено! Точка.

В общем, события развиваются почти динамично. В книге много по-настоящему хороших легенд и притч. Много львовского колорита. Немного Карпат, но они, как обычно, прекрасны. Читабельно. Особенно для отдыха. Не шикарно. Но каждая книга и не может быть шедевром. А уж если говорить о том, что это типичный янг эдалт, то по сравнению с хитом этого жанра "Сумерками" ахов и вздохов поменьше. Правда, его глаза ее и тут тревожат неустанно. Но хоть не 4 тома подряд, за что спасибо.