Містична мелодрама, героїня якої отримує подарунок долі – справжнє ідеальне кохання, але лише у снах… У світі ж реальному вона підпадає під владу людини, яка сіє зло, не зупиняючись навіть перед убивством власних дітей.
Моє життя плавно перетекло в мирне русло, всі страсті вщухли і я знов пишу про книжки. Після "Самотності в мережі" я геть начисто перестала читати. Чи то так книжка вплинула на мене і мені потрібен був час, щоб "переварити" інформацію, чи голова була зайнята зовсім іншими речами, але факт лишається фактом, з того часу я книжок до рук не брала. З, майже місячної, безкнижкової коми, мене вивела Джоді Піколт і її неперевершена книжка "Забрати любов" і вона безперечно варта уваги всіх нас, але зараз про інше. Зараз про книжку, яка вразила мене до глибини душі, яка викликала в мені стільки емоцій, що не викликала жодна інша з книжок. Це книжка "Зло" Людмили Баграт.
Я досі не можу адекватно описати ні книжки, ні враження, яке вона на мене справила, бо я по вінця переповнена нею. Мої емоції від читання, можна порівняти з емоціями першого поцілунку на першому побаченні з хлопцем, який мені ну дуууже сильно подобається. Це книжка-бомба, вона з перших рядків порвала мене на окреми молекули. Та що там молекули на атоми, окремі іони і протони. З перших букв я просто розчинилась в ній. Я жадібно ковтала сторінка за сторінкою, я смакувала кожну літеру, нестримно напивалась жагучою цікавістю. В своєму читацьому досвіді, я ще не зустрічала книжки, яка б на стільки мені сподобалась. Я прочитала її за одну ніч. 03.00 година ночі понеділка, а я ще читаю, пів на 5 - я продовжую читати. Я читала до тих пір, поки не перевернула останню сторінку свого електронного формату. Сіла і розридалась.
Для мене ця книжка є ідеальною, а Людмила Баграт якимось божеством. В ній бездоганне все, від стилю і мови авторки до підбору імен героїв. Вона має приємний "смак" і незабутній аромат. Вона солодка, вона терпка, вона повітряна, вона лякає і манить, вона чарує, вона... вона... аааааа...
Я не буду розповідати змісту і тим більше філософствувати над глибоким підтекстом, бо її треба читати, а не переказувати, я просто пораджу Вам прочитати. Та ні, я Вам просто наказую ПРОЧИТАЙТЕ. Гріх позбавляти себе такої насолоди.
Я безнадійно і безповоротно закохалась в цю книжку. "Зло" остаточно перемогло мою душу :) І я щиро захоплююсь головною героїнею, Марго. Вона не змогла перемогти Зло, вона по вуха заляпалась брудом. Але вона його змила... кров'ю...
"... якщо Ви не бачили сутінків у Львові, Ви не знаєте, який вигляд має печаль".
Чудовий роман української письменниці. Скільки в ній чару - у словах, у сюжеті, в Образах!
Хтось скаже, що це - варіація "Фауста", або пародія на "Попелюшку", чи нове прочитання "Дружини мандрівника в часі". Як на мене, це цілком своєрідна проза. З душею, з серцем (більше, ніж із розумом).
Давно помітила, що закінчується все одночасно: побутова хімія, косметика, запаси в холодильнику. І якщо щастить, то теж одночасно. І чоловіки якщо й з’являються в житті, то теж зграєю. Це ж стосується й головної героїні твору. Марго раптом опиняється у вирі подій. Я не хочу її засуджувати чи захищати. Вона така ж, як і всі ми. Поряд із нами всіма є зло. І воно активно намагається проникнути всередину нас. А ще всі ми хочемо бути коханими. Байдуже, 20 нам років чи 50, ви приваблива, молода, розумна... чи нахабний чоловік, який звик, що всі його примхи реалізуються... чи хтось із того боку реальності.
Прикро, що автор поки що написав тільки одну книгу. Щира вдячність Вам, пані Людмило!
Замечательный роман украинской писательницы. Сколько в ней очарования - в словах, в сюжете, в образах!
Кто-то скажет, что это - вариация "Фауста", или пародия на "Золушку", или новое прочтение "Жены путешественника во времени". Я считаю, что это вполне своеобразная проза. С душой, с сердцем (больше, чем с умом).
Давно заметила, что заканчивается все одновременно: бытовая химия, косметика, запасы в холодильнике. И если везет, то тоже одновременно. И мужчины если и появляются в жизни, то тоже стаей. Это же касается и главной героини произведения. Марго вдруг оказывается в гуще событий. Я не хочу ее осуждать или защищать. Она такая же, как и все мы. Рядом с нами всеми зло. И оно активно пытается проникнуть внутрь нас. А еще все мы хотим быть любимыми. Неважно, 20 нам лет или 50, вы привлекательная, молодая, умная ... или наглый человек, который привык, что все его прихоти реализуются ... или кто-то из той стороны реальности.
Жаль, что автор пока написал только одну книгу. Искренняя благодарность Вам, госпожа Людмила!
Однако жизнь иногда сложнее чем классические произведения.
Да, иногда сложнее. Но всё же не хочется верить, что она является именно такой, какой её описала автор этой истории. Такой безнадёжной. Такой злой.
Вообще-то я люблю "жесткие" украинские книги (взять ту же Люко Дашвар с вкалыванием парафина в члены и свингерством). Но здесь всё как-то скомканно получилось. Героиня якобы такая правильная, такая идеальная, с высокими идеалами и несокрушимыми принципами. А потом такое вытворяет. Всё же, у меня сложилось мнение, что её проблема -- в ней самой, и она является своим главным врагом, а не мужчина.
Ударить человека и получить удар оказалось мелочью. Значительная доза адреналина, и вся наша цивилизованность -- ярко разрисованный забор вокруг зоопарка. Ничего больше.
Больше всего мне не понравился именно стиль написания. Я не очень большой знаток фанфиков, но именно так, кажется, их чаще всего и пишут. Супер простые и супер короткие предложения. Не спорю, иногда это добавляет сюжету динамичности. Но здесь не получилось. А после кучи коротких предложений с непременными восклицательными знаками в конце обязательно следовали метафорические интеллектуальные разглагольствования. Не задело меня это абсолютно.
И, конечно же, хотелось бы поговорить о главной героине. Марго показалась мне непоследовательной и немного истеричной девушкой. Да, ей было трудно. Да, она пыталась противостоять патриархальному обществу. Да, она испытала жестокость со стороны мужчин. Но мне всё же трудно сочувствовать девушке, когда её, простите, против её воли прижимают к столу и, так сказать, наваливаются на неё, если она в этот момент начинает гладить этого человека по бёдрам, в мыслях оправдываясь: "Ой, я не выдержала. Тело моё, неверное тело. Нет, я не хочу! Убери от меня руки! Нет, я так хочу тебя, просто таю от твоих прикосновений! Нет, что ты со мной делаешь? Ты меня разрушаешь, это ты меня такой сделал!"Я совсем не хочу сказать, что она сама его провоцировала. Но её мысли всё же сбивали с толку.
Кроме того, мне не импонировали все эти размышления о "любви как добровольное подчинение и единственном смысле жизни". Не спорю, что это личный выбор каждого, но для меня это не очень близко.
Ещё бы я очень хотела вспомнить конец. Хм, у меня возникло ощущение, что автор говорит, что самоубийство -- это реальный выход или хорошее решение. Она как бы намекает, что таким образом героиня освободится от ЭТОГО плохого и злого мира, в котором она не может быть счастливой, и соединится со своим любимым где-то ТАМ. Это не крутой вывод, но он сильно напрашивался, как по мне.
А сама сюжетная задумка очень прикольная. Но я всё ждала, когда всё раскроется, когда станет понятно, что происходит с её снами! А когда всё раскрылось... Не знаю, я почувствовала некоторое разочарование. Вероятно, у меня были завышенные ожидания относительно этой идеи.
В общем, я не жалею, что потратила время на эту историю. Она читалась очень быстро и легко, разгрузила меня немножко. И эта книга -- первый лауреат Коронации слова, поэтому всё же было интересно познакомиться с ней.
Содержит спойлеры
Так, інколи складніше. Але все ж таки не хочеться вірити, що воно є саме таким, яким його описала авторка цієї історії. Таким безнадійним. Таким злим.
Узагалі-то я люблю "жорсткі" українські книги (узяти ту ж саму Люко Дашвар з уколюванням парафіну в члени та свінгерством). Але тут усе якось так скомкано. Героїня нібито така правильна, така ідеальна, з високими ідеалами та незламними принципами. А потім отаке витворяє. Усе ж, у мене склалася думка, що її проблема -- у ній самій, і вона є своїм головним ворогом, а не чоловік.
Вдарити людину і отримати удар у відповідь виявилося дрібницею. Добряча доза адреналіну, і вся наша цивілізованість - яскраво розмальований паркан навколо зоопарку. Нічого більше.
Найбільше мені не сподобався саме стиль написання. Я не дуже великий знавець фанфіків, але саме так, здається, їх найчастіше й пишуть. Супер прості та супер короткі речення. Не заперечую, інколи це додає сюжету динамічності. Але тут не вийшло. А після купи коротких речень із неодмінними знаками оклику наприкінці обов'язково слідували метафоричні інтелектуальні розпинання. Не зачепило мене це абсолютно.
І, звісно ж, хотілось би поговорити про головну героїню. Марго здалася мені непослідовною та трохи істеричною дівчиною. Так, їй було важко. Так, вона намагался протистояти патріархальному суспільству. Так, вона зазнала жорстокості з боку чоловіків. Але мені все ж важко співчувати людині, коли її, вибачте, проти її волі притискають до столу й, так би мовити, навалюються на неї, якщо вона в цей момент починає гладити цього чоловіка по стегнах, у думках виправдовуючись: "Ой, я не витримала. Тіло моє, яке зрадливе тіло. О ні, я не хочу! Забери від мене руки! О ні, я так хочу тебе, просто тану від твоїх доторків! О ні, що ти зі мною робиш? Ти мене руйнуєш! Це ти мене такою зробив!" Я зовсім не хочу сказати, що вона сама його провокувала. Але її думки все ж спантеличували.
Окрім того, мені не імпонували всі оці роздуми про "кохання як добровільне підкорення та єдиний сенс життя". Не сперечаюся, що це особистий вибір кожного, але для мене це не дуже близько.
Іще б я дуже хотіла згадати кінець. Гм, у мене виникло відчуття, що авторка говорить, що самогубство -- це реальний вихід чи хороше рішення. Вона ніби натякає, що таким чином героїня звільниться від ЦЬОГО поганого й злого світу, у якому вона не може бути щасливою, і з'єднається зі своїм коханим десь ТАМ. Це не крутий висновок, але він сильно напрошувався, як на мене.
А сама сюжетна задумка дуже прикольна. Але я все чекала, коли все розкриється, коли стане зрозуміло, що відбувається з її снами! А коли все розкрилося... Не знаю, я відчула певне розчарування. Певно, у мене були завищені очікування щодо цієї ідеї.
Загалом я не шкодую, що витратила час на цю історію. Вона читалася дуже швидко та легко, розгрузила мене трошки. Та й ця книга -- перший лауреат Коронації слова, тому все ж було цікаво познайомитися з нею.
26 понравилось
