"Застигла жінка"
... Для мене він завжди той самий неквапливий чоловік, мрійник, нехай він собі нарізає звабливі картопляні стрічки, які звиваються між його пальців, нехай він потім смажить їх, бо нам гаряче масло безжально летить у вічі, від нього я навчилася наспівувати, поки садиш горох. Поряд із ним увесь день почуваєш себе спокійно і впевнено. ..Коли було дуже холодно, щоб гратися із подругами надворі, ми разом з ним грали в доміно або в дурня у кафе. Навесні ми разом ішли в сад, який був його найбільшою любов ю. Він давав овочам дивні назви і навчив цього мене, усі ці доброчесні цибулини та ліниві салати; ми разом з ним натягали мотузки, щоб рослинкам краще рослось.... Він бігав по примочки до моіх розбитих колін і сидів із моїми свинками, вітрянками та коклюшами, читаючи мені „Трьох поросят” або граючи зі мною в лото. Його не треба було просити, щоб він повів мене на ярмарок або на фільм із Фернанделем, виготовив для мене ходулі або навчив мене вульгарних слівець, усім цим „кльово” і „чотко”, які мені страшенно подобались. Тато незмінно водив мене до школи і забирав, чекаючи на мене зі своїм велосипедом, виділяючись серед зграї матерів. Він страшенно боявся спізнитися. Коли я вже була доросла, щоб ходити по вулицях сама, він чекав на мене вдома. Немолодий тато, який був щасливий, що має дочку. В пам яті лишилось, як він ішов через подвір я, ховаючи обличчя від сонця, з кошиком в руках. Мені було чотири роки, він вчив мене одягати пальто, тримаючи в кулачок рукав светрика, щоб той не побіг по руці. Картинка ніжності й турботи. Беззаперечні голови родин, домашні тирани, герої воєн або праці, я вас не знаю, я була дочкою того чоловіка!