Мексиканські хроніки

Як же ж круто, коли мрії збуваються!
Думка банальна, але саме вона вперто бриніла в моїй голові останні півгодини читання "Мексиканських хронік". Виявляється, докладне ознайомлення із історією "сбычи мечт" - надзвичайно захоплива штука. Хто б міг подумати... Після купівлі "Хроніки" тихенько вилежувалися собі на шафі заледве не півроку - якось все не до них було. Що ж я... травелогів не читала?..

Нє. Он прямо таких - не читала. Яких? Написаних співвітчизником, однолітком, людиною, з якою все ж таки спільного куди більше, аніж із знаними зарубіжними мандрівниками... До того ж - написаних жваво, дотепно, і якось... на диво правильно - збалансовано, динамічно, цікаво, небідною мовою. Після трохи нудьгуватих (чи просто - занадто деталізованих?) перших розділів про Мрію як таку та складнощі з її реалізацією, власне розповідь про місячну подорож Мексикою в Максима Кідрука побігла так, що від шелесту сторінок у вухах посвистувало. На декілька днів (розтягувала, як могла, але зрештою зламалася й дочитувала, не відриваючись) молодий письменник прорубав для читачів вікно у далеку чужу країну. Та ще й потягав оте віконце від узбережжя одного океану до іншого.

"Я хотів розповісти про всі принади далекої та таємничої Мексики, які днями й ночами не залишали у спокої й надили мене: про долину Анауак, Теночтитлан (чи по-нинішньому Мехіко), величні руїни Теотіуакану, про кошмари Акапулько, про старезний Монте Албан і привілля гір Оахаки, про таємниче Паленке, справжні джунглі, заїдливих москітів, верескливих мавп і гордих майя, про нескінченні перельоти, переїзди, втому і радість..."

А ще Максимові Кідруку вдалося не лише яскраво змалювати свою, не глянсово-курортну, а більш живу бекпекерську Мексику, а переконливо нагадати: мрії таки збуваються, тільки ж іноді їм в цьому треба допомагати!

«Я хочу, щоби кожен, хто прочитає цю книгу, на якусь мить повернувся в дитинство чи юність і згадав свої дитячі - глевкі, наївні, простакуваті - мріяння. Я хочу, щоб прочитавши Хроніки, ви не загубили свою Мексику...»

Теж думка проста, неоригінальна, банальна. Але менш справедливою вона від цього не стає. Адже дійсно - свої мексики є у кожного. І, може, таки варто давати їм шанс? У людей же ж виходить.

На мій погляд це і є основна думка цієї книги: мрійте і йдіть до своєї мрії не дивлячись ні на що! Та й книга цікава і читається на одному подиху!

Була собі у Максимка Мрія. Ім'я їй було - Мексика. Товариш в дитинстві багато читав та судячи з усього сприймав усе дуже близько до серця. Але роки спливали і Мрія повільно зникала з обрію свідомості. Аж поки її геть не закрили собою чорні хмари буденності: безглузда біганина за матеріальними цінностями та штучними ідеалами. І Мрія забулась.

Так би й жив собі Макс, як усі "нормальні" люди - робота-дім-робота, але якось сяйула йому доленосна думка повчитися у Європі. І тут почалось...

Просто з порогу Мрія нагадала про себе й уже не здавалася, поки Максим її не здійснив. А потім спокійно собі попрощалася та пішла, поступившись місцем іншій.

Чудовий легкий роман. Це й автобіографія, й путівник, і гумористичні замальовки життя сучасної молодої людини. Книга просто "дихає" молодістю, здоровим авантюризмом. Але вона не тільки для молоді. Вона для всіх, хто забув свою Мрію. Або не забув, але чекає, що настане колись час і вона сама здійсниться. Не настане. Завжди буде щось, що заважатиме, щось, що мулятиме очі, щось "дуже-дуже важливе". Але щоб не відбувалося у житті, ніколи не можна забувати про Мрію. Мрії мають здійснюватися. І цим покращувати та наповнювати радістю життя. Тоді й негаразди проживати легше.

Усім мрійникам рекомендую.

Ця книжка на сто відсотків відповідає своєму підзаголову "Історія однієї мрії". І навіть типу затягнута і нудна інтродукція, на яку, я бачу, багато хто нарікає, дуже в тему, як на мене. Бо без неї це був би звичайний собі тревелог беґпекера. Зовсім інша книжка, коротше.
А тут - про Мрію. Існує думка, що очікування і планування подорожі - це окремий кайф, і я з чим цілковито погоджуюся. Отже, ну як можна було відібрати у Макса добрий шмат кайфу від того, що твоя Мрія збувається, матеріалізується. Від того, що ти клікаєш мишкою - і стаєш на крок ближчим до неї. Від того, що можеш помацати її у вигляді квитків на літак, роздрукованих маршрутів, мап та іншого стафу.
Щодо самої подорожі, то мені самій дуже імпонує такий спосіб подорожувати, бо тільки так можна хоч трошки торкнутися того, чужого, незнайомого світу. А коли ти ще й здійснюєш Мрію, все відчуваєш гостріше, бо ж нарешті! І знаєте що, я дуже рада, що Макса не розчарувала Мексика. Що він отримав усе, що хотів отримати, і навіть,мабуть, більше. І що написав таку класну книжку такою класною мовою, книжку, яка ще раз нагадує нам усім, що мріяти - потрібно. Що здійснювати мрії - теж потрібно. А потім - мріяти знову, але це вже інша історія :)

У автора была Мечта － поехать в Мексику. И эиа книга о том, как она сбылась.
⠀
Любопытно было увидеть далекую страну Нового мира глазами Кидрука. Множество интересных фактов, национальных особенностей с примесью юмора, присущего писателю, придают книге особый интерес.
⠀
Было много моментов, цепляющих за живое. Например, описание пустующего аэропорта с неудобными сидениями и выдающим одну и ту же фразу детским атракционом － вышло очень эмоциональным.
⠀
А встреча с любимой рок-группой － кто бы не мечтал о таком?
⠀
Посмешила история с летающими ананасами. А еще поняла, что до Паленке со своим вестибулярным аппаратом я бы точно не доехала.
⠀
В жизни каждого случаются важные, интересные, запоминающиеся и даже безумные события, но не у всех получается об этом написать так, чтоб было занятно читать человеку со стороны. Максу Кидруку, считаю, это удалось.
⠀
И вообще, было увлекательно узнать больше о писателе, ведь книга автобиографическая.

Цій книзі варто дати найвищий бал хоча б за хвилини сміху. Та де там сміху - я реготала на весь дім! Потім ще перечитувала найсмішніші моменти домочадцям. І вже ми трималися за боки разом. До особливо рясних сліз довів епізод зі слоном. Раджу читати кожному, хто страждає від хандри, має поганий настрій чи сумні думки.
Мова автора проста і дотепна. Не гребує він жаргонізмами - і це чудово передає характер героїв, а також змальовує мовну ситуацію в країні. Але такі слівця ніяк не псують враження від книги. Навпаки, без них Макс і Тьомик, головні герої розповіді, не були б собою.
Ласі до авантюр з перченим присмаком афер, два друга вирушають у далеку подорож, де з ними трапляється... Чого тільки не трапляється там з ними ))

Я люблю відчуття, коли ти повністю поринаєш у книгу, коли проходиш разом із героєм усі події пліч-о-пліч, а звуки гамір навколишнього світу тобі зовсім не заважає. "Мексиканські хроніки" Максима Кідрука - надзвичайно захопливий роман, у який пірнаєш з головою. Здається, що навколо тебе ходять мексиканці, лунає невідома тобі досі мова, а сонце пече, мов навіжене, хоча на дворі справжня осінь.
Кідрук - один із небагатьох сучасних українських авторів, який не має філологічної освіти, але його мова - то насолода, то суцільне щастя для вух та уяви. Ця книга справжня, жива. Так, саме жива, адже усе це було, усі персонажі - справжні, усі емоції та події - пережиті автором. Це так надихає та зворушує, що хочеться дякувати.
Однозначно рекомендовано до читання - 5 із 5!

Легкий і захоплюючий роман про мандрівку країною Мрії. Саме так,Мрії з великої літери.
Для мене такий спосіб мандрів не прийнятний як явище. Я занадто сильно люблю комфорт і потребую, щоб поїздки мої були в достатній мірі передбачуваними і спланованими. Та як автор, я б не змогла : сам-один на протилежному боці планети, без знання мови, без особливих грошей... Відчайдух!
І, насправді,саме це мене і захопило при читанні "Мексиканських хронік". Ця безбашенна відчайдушність. Якої так бракує мені по життю.
Варто відзначити і те, що розповідь густо пересипана жартами та гумором, читаючі деякі моменти я не могла стримуватися від сміху.