Ексгумація міста

...усі ми маленькі нещасні комп'ютери ввімкнені у перенапружену мережу агресії в голому інформативному полі просто неба...

....Хмари - немов шпалери обідрані в обгорілій оселі неба зимового залізобетонно-сірого...

...Йди геть! Це останнє звертання до порошинки, що муляє в оці, яка склала про себе надміру високу думку, ніби вона - брила з обсидіану... Чи, бодай. мармурова скеля...

...Трупами сніжних колібрі обліплено шибку тролейбуса, за якою - щільно заклеєний суспільним онанізмом простір...

...Одного разу, доки ще не остаточно прокинулася, я зрозуміла, що в іграх немає правил. У жодній. Всі думають, що є, а їх немає. Тому нам так важко жити...

...До зустрічі позасьогодні о п'ятій сутінок...

...У перевантаженості реалій цитатами сновидінь, алюзіями до спогадів персоналій можна звинувачувати хіба що агресивний вплив віртуальних гвинтокрилів міжчасся на структуру людської форми...

...Очікування зустрічей ніколи не виправдовується, тому що воно корисливе. Дивні птахи й почварливі хмари, і ця дещиця міста, відмічена таким зболеним коханням, ніби її вже нема. Скільки сміття на велюрових пагорбах! Скільки бруду та незнайомих людей. Царина Лонгольєрів. Ми не потрапляємо в ритм своїм диханням, а Місто, воно бездиханне, і час - лиш домовленість між людьми. Улюблене слово "колись". Колись я сиділа у літній кав'ярні і читала. Але ж це було сьогодні. Але б БУЛО. А зараз вітер жене мене з горбів, і дміль не літає, а ПРОЛЕТІВ, і майбутнє одноманітне, лише тому, що ми не бездиханні дивимося у світ...

...Схожий був на купу пожмаканої переплутаної магнітоплівки зі зґвалтованої касети...

...Розіпнені чорні легені чорної пастки вікна плюються блідими фіранками патологічної музики...

...питання "куди подіти лайно?" так ы лишилося нагальним траблом, адже лайна і всередині (а надто - в голові), і довкола, і в довколишніх стільки - вигрібай не вигребеш...

...Місто тепер не натягує струни що в серце вросли гачками для риби і тіло не йде по кривавому сліду - сомнамбулою за власним серцем і сонце заблукавши вчергове ридає і трощить позахмарний посуд і зимно і сумно від літніх істерик природи - і хочеться хочеться сонця й гарячого чаю...

...Як небезпечно спати з кимось: переплітаються не лише тіла, а й сновидіння, - так, що їх вже не розплутати, - як волосся, думки, дихання і тепло...

...Якісь віртуальні фрікохряки розстрілювали кажанів прутнями, і в повітрі, неначе склом, розтікалася і сповзала у прірву кольорова блювота, розцяцькована напівперетравленими смаженими горішками...

...А вранці телевізори, пейджери, газети, спеціяльні комп'ютерні астропрогнози та радіостанції сповіщають про магнітні бурі, і кожен в Місті одразу заспокоюється: тепер зрозуміло, чому він прокинувся з медузою на обличчі й котячим лайном в роті! Кожному все персонально пояснили. Магнітні бурі. Уникайте укладання угод, вирішування бізнесових справ, трафік-джамів, пиятик, флірту, закордонних подорожей... Відкладіть візит до стоматолога та ветеринара, завітайте краще до астролога та психіатра...

...І в гущу кавову занурює мізинця сумний шаман-ацтек сновида-вечір...

...Кулею в незагоєному м'язі стирчить світанок очманілими світлофорами що кліпають очима в небо...

...Звісно, якщо один просторово-часовий відтинок приклеїти безпосередньо до наступного без плавких переходів. вийде захопливо. Динаміка реальності створюється завдяки склейкам у стик...

...Летіла - зачепилася крилом За цвях віконниці напудрена нічниця...

...Глухий біль, схожий на всеосяжний похмільний сором, тицькався тупими кутами в серце, в мозок, в печінку, стискав нудотно своїми пружними моцаками світле яблуко сонячного сплетіння, навалювався і огортав, і чавив ззовні настирливим почуттям гіперсамотньої безвиході, бо таким болем, як і докорами і душевними муками похмілля, неможливо з кимось поділитися...

...і Ліка машинально, за давньою дитячою звичкою, загадала бажання. Бажання це за своєю поквапливою і пожадливою розмаїтістю (поки не добігла хвилина) охоплювало купу різних виразних і невиразних бажань (скільки разів вона казала собі, що треба загадувати щось одне. реальне, конкретне і здійсненне!), і в кінцевому підсумку зводилося до чогось на кшталт "щоб у мене все було. і мені за це нічого не було"...

..."Куплю собі квартиру десь у Львові", - тупо подумала Ліка. І заплакала...

...На кришці каструлі в анатомічці - такою ж брудно-червоною фарбою, якою в їдальнях так само надписують кришки "хліб" чи "м'ясо", чи "овочі", - відповідно, - було виведено "ГЛАЗА". Ліці аж нігті квиліли підняти обережно ту кришку і зазирнути до середини. Іноді чомусь здавалося, що вона побачить щільну, мов риб'яча ікра, масу скляних муляжів, а часом - навпаки, - що мертві очні яблука схожі на грудку лотерейних чи пінг-понгових кульок... чи більярдних... невідомо...

...обковбашена тварюко, тупа інфантильна почваро, коли ж ти нарешті знатимеш, що з собою робити!):...

...Перед світанням їй наснилися власні нирки небесно-ртутного кольору зі звивчастими каналами, які сяяли надприродною красою прямо перед очима, і від болю було не те що крикнути - не продихнути, ніби хтось щосили тиснув на них кам'яними пальцями...

...сонце - анемічна яєчня - бовтанка на пательні цивілізації...

...сонце жбурляє у шибки стиглі мандарини...

...А життя - мов під склом - зсипається мокрим снігом за шибкою, іде невідворотно повз...Душа в скляному вакуумі - лише обличчя поналипали зовні, юрмляться, намагаються роздивитися застигляй водограй осінніх квітів у чужій душі. Beyond tomorrow...