Колись у давнину жив на світі дурний птах Фенікс. Кожні кілька сот років він спалював себе на вогнищі. Мабуть, він був близькою ріднею людині. Але, згорівши, він щоразу знову відроджувалася з попелу. Ми, люди, схожі на цього птаха. Однак у нас є перевага перед ним. Ми знаємо, яку дурість вчинили. Ми знаємо всі дурниці, зроблені нами за тисячу і більше років. А оскільки ми це знаємо, і все це записано, і ми можемо озирнутися назад і побачити шлях, який ми пройшли, то є надія, що колись ми припинимо споруджувати ці дурні погребальні багаття і кидатися у вогонь. Кожне нове покоління залишає нам людей, які пам´ятають про помилки людства.