Цитаты из книги Цитатник

Той, хто прочитує написане тобою, насправді сприймає не написане тобою, а прочитане ним.

«...самотність не в тім, що ти не отримаєш пошту, а в тім, що ти і сам нікому не пишеш».

(«Святий Іоан Клімакс»)

старість немов дезертир переховується в подземці
вшивається в шкіру
нашіптується молитвами

старість це завжди поразка
це навіть не втрата
скоріше володіння чимось що швидко втрачає вартість

я кожного ранку вичищаю кров із-під нігтів, тому що я кожної ночі роздираю собі груди, намагаючись вирвати звідти всі зайві серця, що ростуть у мені кожної ночі, як земляні гриби.

стільки утіх і всіляких затій пропонувало життя і що цікаво - на кожну була стаття

***

За хвилину до того, як випаде дощ, ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж твого тіла і враз його стиснуть. Так легкі голуби, на вулицях кинуті, відчувають смак їжі за мить до годівлі, так солдат, що за хвилю повинен загинути, відчува деформації у власному тілі. Сміх, що має до мене назавтра прийти, розпізнаю сьогодні поміж плачу я. За хвилину до того, як з'явишся ти, - я тебе передчую.

«...в моєму житті було три-чотири епізоди, котрі для мене особисто повністю виправдовують існування як таке, кілька моментів, котрі собою повністю вичерпують всі ресурси цієї дійсності, всі її можливості й варіанти, у всякому разі я помітив, що всі інші епізоди є лише похідними від них, так чи інакше це вже лише повторення, варіації, а все головне було саме там – в тих кількох божевільних випадках великої практики випробування на доцільність». («Моя безумна бісексуальна подружка»)

так завжди - чим уважніше
дивишься на світ, тим більше чийогось розпачу
доводиться бачити

життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це життя -
достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз,
і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої розповіді

ти живеш, доки ти слухаєш всі рухи і шерехи глибоко під своєю шкірою,
ти живеш, доки бачиш, що там робиться -
всередині речей і предметів, що там постає -
за поверхнею видимого

любов до великих населених пунктів
ніби любов до дерев що ростуть незалежно від тебе

Така вже була умова, що їх вела уперед, така пролетарська сансара, такий православний чин, щоб кожен в своїй ойкумені сягнувши зірок і планет, знайшовши предмет любові, любив собі цей предмет, окрім, звичайно, дебілів і одиноких мужчин.

Тарас Григорович Шевченко зітхнув поважно й непричетно дістав годинника старого і рушив повагом в дорогу

він йшов врочисто тихим містом в пивницях пиво пив імлисте стріляв цигарку в перехожих такий живий такий несхожий

дівчата парфумами вкриті просили в нього закурити їм отвічав не вельми чемно Тарас Григорович Шевченко

він врешті втік із цього міста він зник із сяючого місива і в черешневій квітній піні його зустріли перші півні

...пишучи вірші, ти все одно зводиш все до звичайного римування, який вже там біографізм, можливо, саме для цього потрібен перехід до прози, проза, як мені видається, річ куди інтимніша, як можна, скажімо, розповісти про сексуальні збочення своїх друзів у вінку сонетів? Вінок сонетів сам по собі сексуальне збочення.

минулого немає, просто є найбільш віддалені ділянки теперішнього, повертатись на які важко й небезпечно.

якби ти тільки знав, які незбагненні речі діються навколо тебе, якби ти тільки міг забути бодай половину із того, що знаєш.

Є така погана звичка – виносити з минулого різний непотріб, непотрібні тобі речі, щоби в якийсь момент зупинитися і зрозуміти, що не можна винести стільки горя і втіхи, життя дарує надто багато спокус, надто приваблива штука це життя – достатньо коротке, щоби переповісти його за один раз, і надміру депресивне, аби знайти співрозмовників для такої розповіді;

— ... А то знову прийде до влади який-небудь підар. — Ваш президент підар? — Наш президент Кучма.