Книга вымышленных миров

Дочитала книгу только со второго раза.  Честно бросила бы и второй раз, но её выбрал книжный клуб, поэтому читала до конца.
Из того, что было интересно лично мне так это первая часть, когда Привалов только попал в Соловец и знакомился с "жителями". Особенно понравились Кот-ученый с широкими познаниями и склерозом,  и Наина Киевна (она же Баба Яга).
Честно мне не был понятен смысл произведения, хотя я его и не искала особо - помогла Википедия, где говорится о чем это произведение, что в себе содержит и на что нужно обратить внимание.
Третья часть это вообще ... У меня аж голова разболелась. Даже не знаю, что ещё сказать. Расстроена, что, наверное,  не понимаю таких произведений...

Эта детская и не детская книга меня сильно впечатлила. После просмотра не менее впечатляющего фильма про автора этой книги Дом, который построил Свифт, я решила перечитать с детства знакомую историю о Гулливере. В самой же книге меня по началу отталкивала яркая непрекрытая сатира на все человеческое со слов простачка Гулливера. Но, по мере приближения к кульминационному путешествию героя в мир гуигнгнмов и еху, меня стало глубоко ранить несовершенство наше. Хотя я и убеждена, что автор излишне строг к своему виду. Одно его странное презрение к человеческому телу так сильно контрастирует с отношением индийцев ко всему человеческому, а в особенности, к женскому телу, с прекрасными изгибами и намеками на природную силу перерождения, в честь которого были сделаны многочисленные изваяния. В них женщина - мать, в женщине зарождается жизнь как чудо и бесконечное...
Свифт же устами своего героя много раз высказывает, какое презрение вызывает у него человеческое тело, поступки и мотивы.  Я не согласна с автором в этом вопросе и мнение его не разделяю. Хоть и после прочтение себя чувствуешь немного отстраненно от людей, а современное кричащее эпотажное творчество вызывает отвращение, все равно чувствуешь любовь ко всему и видишь добродетель. Так и хочется сказать: ах вы все еху! Отныне я буду более благородна и ложь оставлю позади! Страшно осознавать, что и эти мысли мои скоро отойдут, я забуду про добрых и честных гуигнгнмов, а еху станет беспросветной реальностью, заполонившей все вокруг. Но это ошибка, люди что-то между еху и гуигнгнмами, и разум у нас есть, так что нам выбирать, в какую сторону нам развиваться.

Повесть не претендует на серьезность и целиком построено на разного рода нелепицах и юмористических зарисовках в контексте "фантастика встречает фэнтези". Главная проблема, за исключением морального устаревания шуток, которая выбивает из повествования - это бесконечная экспозиция, то есть описания всего и вся с обширными историческими справками, которые за собой для сюжета ничего не несут кроме комического момента.

Если произведение с первых страниц не увлекает своим заигрыванием с русскими сказками вперемешку с "сай-фай" терминологией, то дальше и читать смысла нет, так как лучше не станет.

“Всякий, хто замість одного колоса або одного стебла трави зуміє виростити на тому ж полі два, виявить людству і своїй батьківщині більшу послугу ніж всі політики разом взяті”
Джонатан Свіфт.
⠀
Книга “Мандри Гуллівера” Джонатана Свіфта - це не просто один із найвидатніших творів світової літератури.Це роман неперевершеного майстра сатиричного жанру який висміює людські вади і дурість, засуджуючи тиранію, брехню і лицемірство.
⠀
Книга складається з чотирьох розділів в яких описується 4 різні подорожі Гуллівера.
Сама історія почалася тоді коли лікар Семюель Гуллівер відправляється в морську подорож.
Його судно зазнає аварії біля невідомих берегів. Тоді, довгий час дрейфуючи по хвилях, Гуллівер нарешті досягає суші. Далі історія розповідає про закони і дивних звичаях ліліпутів.
⠀
В другому розділі Гулівер опинився на острові велетнів.Небезпеки і пригоди які пережив Гуллівер.Все це в простій формі нам розказує Джонатан Свіфт не забуваючи майстерно замасковувати висміювання і кепкування тодішньої влади.
⠀
В 3 розділі Гулівер опинився на летючому острові химерних людей.В цьому розділи розповідаються про їхні звичаї і закони.Небезпеку яка чекала а Гуллівера і те як він вибрався звідси.
⠀
В четвертому розділі Гуллівер опинився на острові де замість людей коні, а на місцях коней(тобто робоча сила) є люди, але на тому острові люди не такі якими ми їх привикли бачить і знати.
Саме в цьому розділі Свіфт найбільше висміює і принижує людей ,їхню поведінку і цінності, звичаї і те чим більшість людей того часу пишалися.
⠀
Мої враження від цієї книги різні.
Почнемо з того, що цю книгу я читаю в друге.Перший раз коли я її пробувала читати років 4-5 тому вона мені не сподобалася.Можливо через те, що я тоді не розуміла сарказму і сатири.Вдруге знайомство з цією книгою пройшло більш успішно.
Книга мені на початку дуже сподобалася.Приблизно на 3 історії його мандрів я почала перегортати сторінки не читаючи їх, так як ставало досить нудно.Опис 4 мандрів найбільш неоднозначний.Деякі висловлювання Свіфта про людей мене таки досить сильно зачіпали та ображали.
⠀
Книгу я таки рекомендую прочитати, принаймні для того щоб ознайомитися із цим автором.