Пошук кохання сьогодні зводиться до примітивізму. Кохання стає пошуком партнера на ніч у гіршому випадку, а в кращому – взаємним подружнім обманом. Нова книга Патріка Зюскінда у співавторстві з Хельмутом Дітлем «Про пошуки кохання» —це передусім два кіносценарії, що показують нам сучасну Німеччину (хіба тільки Німеччину?), у якій люди забули про високі почуття та потонули у задоволенні. Задоволенні плотського характеру, де вже стерто кордон між дарувати і брати. Кому від цього краще? Люди втомилися відкривати свої серця один одному давно. Зараз нехай навіть би відкрилася така можливість, то чи змогли б середньостатистичні чоловік та жінка по-справжньому покохати один одного без зайвих питань про те, хто кого більше любить, про те, чи варто зараз їм бути разом і так далі за списком.
Перший кіносценарій – «Россіні». Тотальна критика та висміювання. Чи потрібна комусь сьогодні можливість висловити власні почуття? Чи нема страху за те, що їх просто не сприймуть? Однойменний герой твору ніяк не може знайти власне щастя, хоча наче й не переймається цим, адже у його ресторанчику і так вистачає лямурних пригод його друзів, які плетуть свої складні зв’язки, замотуючи власне життя, наче клубок ниток.
«Россіні: В моєму серці — холод і свинцева важкість.
Гельбер: А ти коли-небудь любив?
Росіні: Кого? Жінку?.. Я можу любити собаку... чи машину... Я можу любити свою дитину чи свого брата.. свою матір чи свою сестру... Але не жінку! Жінки — це ж не люди!».
Дальше...
А все зводиться до найпростішого – хто не здатен кохати, той просто позер. В кінці розповіді більшість героїв це зрозуміли - кожен на свій лад. Тут є самогубство, розпуста та можливість кохати.
Короткі висновки про написане двома німецькими друзями: в кожному місті, напевно, є подібний ресторанчик, де збираються постійно ті самі компанії, в яких плетуться інтриги, зав’язуються стосунки та конфлікти, призводячи до того, що ми називаємо нормальним або хто як, може і ненормальним, але Життям.
Інший кіносценарій – твір «Про пошуки кохання». Символіка переслідує читача на кожному кроці... Мімі Нахтігаль (соловей) та Венера Моргенштерн (ранкова зірка) - чим не ідеальні імена для ідеальних коханців. Ця розповідь про сучасне кохання, про те як любов долає усе на шляху для воз’єднання двох в одне. Звісно, без іронії Зюскінд з Дітлем не обійшлися навіть у цій історії, хоч вона набагато романтичніша, ніж «Россіні». Тут гостро ставляться вічні проблеми життя і смерті, любові та ненависті, зради та вірності.
Крім кіносценаріїв, у книгу ввійшли ще спогади авторів про їх співпрацю та труднощі зйомок, висновки про спільну плідну діяльність. Патрік Зюскінд також в кінці книги розповідає три історії кохання або щось схоже на нього – пристрасть, божевілля та платонічні почуття.
Що можна назвати сьогодні коханням? Чи спроможен кожен із нас на жертви заради іншої людини, а якщо ні, то чи можна називати свої почуття таким високим словом «Кохання»? Чи заслуговуємо ми на нього? Всі ці запитання можна ставити собі перед прочитанням книги... Згодом приходить розуміння: якщо коли-небудь я покохаю, то зможу все, аби лише крила не виявилися уявними.
«Куди іде любов, коли вона йде?
І де твій погляд, який розбив моє серце?
Де чудо тієї простої усмішки?
Де чарівність твого голосу?
Куди іде любов, коли вона йде?»
19 понравилось
