Цитаты из книги Фауст

Не радує мене тих знань скарбниця, Що я збирав на протязі років... Я ніби й ріс - а добре придивитися, То духом я ні крихти не зміцнів; Не став я ні на волос вищий, До безконечного не ближчий.

Що хочеш ти, нещасний чорте, дати, Чи можеш ти стремління ті, Що їх плекає дух людський? Є в тебе їжа - в ній нема поживи; Є в тебе злото - та воно рухливе, Із рук виприскує, як стій; Покажеш гру - в ній виграть неможливо, Даси коханку - а вона зрадлива, З моїх обіймів іншому морга; Є в тебе честь і слава дорога - Мов метеор, вона щезає; У тебе плід зеленим зогниває, А дерево лиш мить одну цвіте.

Шкода мені у шати ті вбиратись, Турбот життя й на них лежить печать, Я застарий, щоб тільки гратись, Замолодий, щоб світу не бажать!

Написано ж: "Було в почині С Л О В О!" А може, переклав я зразу помилково? Зависоко так слово цінувать! Інакше треба зміркувать, Так внутрішнє чуття мені говорить. Написано: "Була в почині М И С Л Ь!" Цей перший вірш як слід осмисль, Бо ще перо біди тобі натворить. Хіба ж то мисль и світ, и нас створила? А може, так: "Була в почині С И Л А!" Пишу - і сумнів душу огорнув. Я, мабуть, знову суті не збагнув... Та світ свінув - не зрадила надія, І я пишу: "Була в почині Д І Я!"

Таж нам відоме людське глузування З високого всьОго, З того, що в ньому не тямлять нічого; Осміюють вони прекрасне все.

Блаженний той, хто ще надію має, На світ зірнуть із цього моря тьми, Бо треба нам, чого не знаєм ми, Що знаємо - з того пуття немає.

Тому, кто много лет провел во счастии, Все милости богов виденьем кажутся.

Да, вот вам свойство вечное вещей! Сознаться в этом мы должны без чванства: Природному – вселенной мало всей, Искусственное ж требует закрытого пространства.

Мы столько прав гражданских надавали, Что не осталось прав для нас самих.

Маргарита Боюсь, придется мне краснеть пред господином!

Мефистофель Краснеть? - Ни пред одним на свете властелином!

Кто ж скажет мне, расстаться ли с мечтами? Чего бежать? Куда идти? Увы, себе своими ж мы делами Преграды ставим на пути! К высокому, прекрасному стремиться Житейские дела мешают нам И если благ земных нам удалось добиться, То блага высшие относим мы к мечтам. Увы, теряем мы средь жизненных волнений И чувства лучшие, и цвет своих стремлений.

Мой друг, прошедшее постичь не так легко: Его и смысл, и дух, насколько не забыты, - Как в книге за семью печатями сокрыты. То, что для нас на первый, беглый взгляд Дух времени, - увы! - не что иное, Как отраженье века временное В лице писателя: его лишь дух и склад!

Пусть я разумней разных простаков - Писак, попов, магистров, докторов, - Пусть не страдаю от пустых сомнений, Пусть не боюсь чертей и привидений, Пусть в самый ад спуститься я готов - Зато я радостей не знаю, Напрасно истины ищу, Зато, когда людей учу, Их научить, улучшить - не мечтаю!

Для них одно - театр, балы, маскарады: Лишь любопытством весь народ гоним; А дамы - те идут показывать наряды: Чтоб роль играть, не нужно платы им.

Я просто обворожена, Вас видя, душка-сатана!

- А наша пара?

• Он юркнул в тьму

• Он благосклонен к ней.
• Она - к нему. Так создан свет.

С волками жить - по-волчьи выть!

(перевод Н.А.Холодковского)

И вы не видите, как гнусно и постыдно Такое ремесло? Иль не художник я? Дряных писак пустая пачкотня У вас вошла уж в правило, как видно.

(перевод Н.А.Холодковского)

В суровом сердце трепет и смиренье, В очах слеза сменяется слезой; Всё, чем владею, вдаль куда-то скрылось; Всё, что прошло, - восстало, оживилось!..

(перевод Н.А.Холодковского)