Фауст

Часто у нас над прекрасным и честным
Люди смеются насмешкою злой,

Думы высокой понять не умея.

Что нужно нам, того не знаем мы,

Дальше...

Что ж знаем мы, того для нас не надо.

Увы, теряем мы средь жизненных волнений

И чувства лучшие и цвет своих стремлений.

В буре деяний, в волнах бытия
Я подымаюсь,
Я опускаюсь...
Смерть и рожденье -
Вечное море;
Жизнь и движенье
В вечном просторе...
Так на станке проходящих веков
Тку я одежду богов.

Залежим ми, кінець кінцем,

Від тих, кого самі створили.

Та цур їм всім — така вже людська вдача.

Ізмалку в них, як знаєш, бийсь, борись,

То, може, в люди й виб'єшся колись…

Неначе йде за волю боротьба,

А придивись — дубасить раб раба.

Кінець кінцем, ти — тільки ти.

З мільйонів кучерів дістань собі перуки,

На височеннії зопнися закаблуки,

Але й тоді ти будеш — ти.