Мерці

• Ти що, пишеш детективні романи? - відірвався він від аркушів на середині.
• Я здаюся тобі ідіоткою? - суворо запитала вона.
• Вибач, але все це доволі дивно, - він знову занурився в читання.

Нет, я не стану считать Ирэн Роздобудько идиоткой. Ее проза - это что-то невероятное, интеллектуально-чувственное, со своим особым стилем. Причем, что бы она не писала, этот стиль не угробишь. Будь то мистика, будь то сентиментальщина или что-то совершенно философское. А теперь вот детектив. Читать было интересно. Именно читать - выуживать слова, тонуть в образах. Но сюжет... Сплошная подтасовка и профанация, а не детектив. Нет, сюжет мне не понравился.

Це вже п'ята книга Ірен, котру я взялася читати. Думала, черговий сентиментальний романчик. Проте, виявилось, що це не так. Сюжет захоплюючий, загадковий. Читання викликало по моєму тілу відчуття холоду та "мурашок". Не знаю, чим саме це зумовлено. Такі відчуття бувають у мене хіба що під час перегляду фільму жахів. Книга і справді трішки моторошна, бо у ній переплітається багато жорстоких випадків, серед яких загадкові смерті, вбивства, уявні образи, психічні хвороби. Проте, розв'язка вражає. Я задоволена :)