Бремя страстей человеческих

Філіп уже добре знав свого приятеля. Гейворд був слабкодухим і таким марнославним, що доводилося весь час слідкувати за собою, аби не образити його почуття. Лінощі та ідеалізм так переплелися в його свідомості, що розділити їх він уже не міг. Якось він познайомився з одним журналістом у Лоусоновій студії, і того зачарували його бесіди. За тиждень Гейвордові надіслав листа редактор газети і запропонував написати критичну статтю. Гейворд страждав від невизначеності сорок вісім годин. Він так давно розпинався, що збирається зайнятися чимось подібним, що тепер не міг просто взяти й відмовитися, але від думки про те, що доведеться щось робити, його охоплювала паніка. Урешті-решт він відхилив пропозицію і полегшено зітхнув.

- Тоді навіщо ви взагалі читаєте?

• Частково заради задоволення, тому що це вже стало звичкою, і, не читаючи, я почуваюся так само некомфортно, як без цигарки, а частково, щоб пізнати себе. Зазвичай я лише пробігаю рядки очима, але часом мені зустрічається якийсь уривок чи навіть одна-єдина фраза, котра має значення саме для мене, і тоді вона стає частиною мене; так я отримую від книжки все необхідне і не знайду там більше нічого, навіть якщо перечитаю її десяток разів. Розумієте, людина здається мені пуп'янком: більшість із того, що ми читаємо, ніяк на нас не впливає, але іноді кожному зустрічаються особливо важливі речі, які допомагають розкритися пелюсткам; ось так вони і розкриваються по черзі, аж поки пуп'янок не розквітне.

Філіп іще не знав, яку безкраю, посушливу та стрімку пустелю доводиться подолати мандрівникам за життя, перш ніж їм вдасться примиритися з реальністю. Це лише ілюзія, що молодь завжди щаслива,ілюзія тих, чия юність уже минула; але молодим відомо, що вони нещасні, адже сповнені ідеалів, які їм нав'язували, і щоразу, зустрічаючись із реальністю, отримують болючі синці та рани. Молодим здається, що вони - жертви якоїсь змови: книжки, які вони читають, неодмінно вибрані дорослими і все ідеалізують, а розмови з дорослими, котрі дивляться в минуле крізь рожеву імлу забудькуватості, готують до якогось нереального життя. Їм доводиться самостійно дізнаватися, що все прочитане і почуте - брехня, брехня, брехня; і кожне таке відкриття стає черговим цвяхом у розіп'ятому на хресті життя тілі. Найдивніше те, що кожен, хто пережив гірке розчарування, несвідомо піддається потужнішій за себе силі й сам додає щось до втрати ілюзій. Для Філіпа компанія Гейворда була найгіршою з усіх можливих. Цей молодик не бачив нічого на власні очі, а лише дізнавався про життя з літератури і був небезпечним, але сам повірив у свою щирість. Він чесно вважав свою хтивість романтичними почуттями, нерішучість - артистичним темпераментом, а лінощі - філософським спокоєм. Його свідомість, вульгарно намагаючись здаватися витонченою, сприймала все з перебільшенням, наче контури життя розпливалися в золотому мареві сентиментальності. Гейворд брехав, сам цього не помічаючи, а коли інші вказували йому на це, запевняв, що брехня прекрасна. Отаким він був ідеалістом.

Немовля не розуміє, що його тіло належить йому більше за навколишні предмети, і грається пальчиками на ногах, не відчуваючи, що вони належать йому більше за брязкальце, яке лежить поруч; дитина починає розуміти факт існування свого тіла поступово, лише після того, як відчує біль. аби відчути своє "я", потрібні схожі обставини; але різниця в тому, що всі ми однаково свідомо вважаємо своє тіло окремим повноцінним організмом, але не кожен вважає своє "я" окремою повноцінною особистістю. Відчуття відокремленості від інших здебільшого з'являється у підлітковому віці, але не завжди розвивається настільки, щоб різниця між індивідом та його товаришами стала помітною для самого індивіда. Таким людям, які помічають самих себе не більше, ніж бджоли у вулику, неабияк пощастило в житті, адже вони отримали найкращі шанси на щастя: їхні вчинки підтримує товариство, а їхні задоволення тому й стають задоволеннями, що ними насолоджується кожен. Вони танцюють у Богодухів день на Гемпстед-Гіт, кричать на футбольному матчі та вітають із вікон клубу в Пелл-Мелл королівський кортеж. Саме через них людину називають соціальною твариною.