Это новая версия страницы книги. Часть функций ещё в работе — мы добавляем их постепенно.

18+

Ваша оценка

4,3

(24)

Урізька готика

Name: Урізька готика
Rating: 4.3 (24 reviews)
Author: Галина Пагутяк
ISBN: 978-966-8910-29-6

Галина Пагутяк

Роман про карпатських опирів Дія роману відувається наприкінці ХІХ століття в прикарпатському селі Уріж. Таємничі персонажі роману - опирі - живі люди, а не покійники. Вони становлять замкнуту і нечисленну громаду селища Винники. УРіж та Винники роздіяє Границя, де в давнину був цвинтар. На Границі трапляються загадкові смерті, скоєння яких приписують опиряс. Найчастіше смерть заподіюється людям, що опиняються у цій небезпечній зоні вночі. Іноді вночі, йдучи селом, чоловік зустрічає людей, віта...

Издательство:

Дуліби

Серия:

Склянка крові з льодом

ISBN:

978-966-8910-29-6

Год издания:

2009

Язык:

Украинский

Обкладинка: м'яка

Сторінок: 352

Возрастные ограничения:

18+

Рейтинг LiveLib

4,3

24 оценки

5
54%
4
33%
3
8%
2
0%
1
4%

Ваша оценка

Прочитали 25Хотят прочитать 33

Рецензии

Delga
23 сентября 2014
«Потому что не может быть человеку на этом свете вполне хорошо, если вокруг Божье творение мучится и погибает».
Заинтересовалась я какая у украинцев может быть готика после Гоголя. Последнее, что меня связывает с Украиной – это украинская бабушка, покинувшая этот мир довольно давно, языка я естественно не знаю, тем более бойковского наречья, так что спасибо Виталию Щербакову, осуществившему труд перевода текста на русский!
Готика на поверку оказалась самая настоящая. Отмечаю три причины, по которым творение Галины Пагутяк, на мой взгляд, заслуживает читательского внимания. Во-первых, атмосфера созданная автором ценна сама по себе - текучая, исполненная горечи и тьмы, как сама земная жизнь, но не лишенная света и попыток как-то зафиксировать этот свет, тщетных попыток остановить прекрасные мгновенья. Роман хочется разобрать на цитаты, например:

«Урож, как и каждое село, был моделью мира людей, денно и нощно потопавшего в темноте. Однако, где-то должен был существовать свет, окно или ворота к нему. Может, в глазах малютки, не осознающей пока своих обязанностей по отношению к окружающим её людям. Может, в блёклых глазах глубоких стариков, которым уже ничего не принадлежало. Может, в тоске по умершему, которого никогда не увидишь, поэтому так и величественна смерть. А, может, тот свет был на горе Ласки, откуда мир кажется таким, что поместился бы на ладони. Или в Границе, которую нужно перейти, чтобы отделить себя от чего-то. То ли во снах, которые неожиданно смешивают разные образы, слова, свою и чужую память. Частичка света присутствует и в первой несмелой любви, с которой лучше прятаться от людей, чтобы её не испачкали ненароком нечистыми помыслами. Без этого Урож был бы лишь мертвым осенним листком, брошенным под ноги ветром жизни».
и так всю книжку). Ты просто балдеешь от авторского мироощущения и стиля выражения мыслей.
Во-вторых, темы - человеческого одиночества и человеческой ограниченности, образы того, что это одиночество и ограниченность делает с людьми. Очень интересно, что образы эти выстраиваются от наиболее светлых до темных – от о. Антония (человека посвятившего себя пути спасения и служению непознаваемому Богу) с паном Юлианом (человеком своего ремесла) до самых темных теней братства опырей и их обреченных жертв. Читателя обступают вопросы: как выстроились эти образы в черно-белую гамму? есть ли у героев (у человеков) свобода выбирать свет, тьму или серость – святость, бесчестие или обыденность? Про героев романа в целом и по отдельности можно думать и рассуждать долго… Можно даже искать собственную тень среди обитателей Урожа. Все рассуждения и поиски, сам факт их наличия сведется лишь к тому, что читателю хорошо в созданной автором атмосфере с созданными им героями и даже тенью на страницах книги быть - хорошо. Хорошо так же, как жить в Божьем мире, вопреки всей возможной внутренней и внешней тьме.
В-третьих, очень приятно читать современный роман, написанный вне модных тенденций – без пошлости и физиологии. Это текст, который хочется читать, переосмысливать, к нему хочется возвращаться, чтобы вчитаться глубже. За это хочется благодарить! Хотя бы цитированием особо «зацепивших» моментов:

«Нечего пенять на судьбу, она заботится о нас столько, сколько необходимо, исполняя все наши неосознанные желания. Конечно, можно тешить себя тем, что это якобы вершится воля Божья, а не наша, неразумная, — лишь бы найти себе оправдание, когда нами управляют другие люди. Не демоны, не духи, не звери, а люди, от которых мы зависим. Чтобы жить без них, необходимо иметь на лбу печать бесчестья или святости. Но таких очень мало и им почти никогда не удаётся сойтись ближе. Вот они отлично понимают, что такое изнурение реальностью! Это напоминает, как говаривал один старинный наш поэт, общественную баню, где каждому что-то нужно. Кому-то — горячей воды, кому —
холодной, кому-то двери открыть, а кому — закрыть. Но плохо, когда люди и единодушны в своих желаниях, ибо тогда им хватает одной пары глаз и одного языка на всех. И тогда горе отмеченным печатью. Их самых первых бьют и распинают на кресте. То не их мир, не их жизнь, такими их содеяла воля Божья, к которой они прислушивались, а не воля других людей».
Читать далее
21 понравилось
13
301
zadnipriana
21 января 2016
...там сама атмосфера була насичена духами дерев, землі, вітру, води, повітря, духати померлих, як грозовими розрядами...
Отакий от Урож. Село, де кояться дивні речі, трапляються загадкові смерті та живуть дивні люди... Галина Пагутяк - абсолютно нова для мене письменниця. Історія, котру вона розгортає в цій книжці, зачаровує та нагнітає. "Урізька готика" - книга похмура, сіра, депресивна, але саме в цьому полягає її особливий смак! Просякнута містикою, загадками та потойбічними силами ця книга не відпускає до останньої сторінки.
Їх називають опирями
Хтось в них вірить, хтось в них боїться, хтось - ним є...Це дуже незвична література для мене, я ніколи подібного в укрліт не читала! Зазвичай село якесь плакуче, нещасне, бідове в книжках...А тут - суцільна містифікація! Майстерно передається атмосфера пригніченості, сірості, страху.
Коли настає ніч, всі щільніше зачиняють вікна, коли приходить сон - всі намагаються поснути, щоб не опинитися сам на сам з нічними жахіттями.
Отакий от український Стівен Кінг в жіночій спідниці.
Читать далее
11 понравилось
8
191
Ih08
12 декабря 2020
Мій невеликий етнографічно-філологічний коментар:
У процесі читання роману мешканець зі Сходу чи Півдня може невірно витлумачити деякі слова й вирази, що позначиться на глибині сприйняття усього тексту. Зважуюсь на цей, досить незвичний для сучасної прози, коментар ще й тому, що обидвоє походимо з авторкою з бойківського Підгір'я, і зустрічались з такою проблемою раніше, при спілкуванні.
Книга - це теж спілкування, кінцева мета якого досягти взаєморозуміння.
Дія роману, очевидно, відбувається десь наприкінці 19-го століття. На це вказує введення в його тканину уривка з нарису Івана Франка "Спалення оптова у селі Нагуєвичах у 1831 році" 1. У книзі: Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. - Київ, Либідь, 1991. У нарисі використані спогади очевидців, записані дослівно, з усіма мовними особливостями. Це - блискуча річ, що часом сягає вершин художньої прози. Та на жаль, мало відома навіть серед учених-франкознавців.
Уріж
Село Уріж існує насправді і має реальне місце на карті Східної Галичини - 93 кілометри від Львова, 6 кілометрів від Нагуєвич. Розкинулося вздовж правого берегів ріки Бистриці, яка перетворюється під час повеней з вузенького потічка на страхітливо повноводну, і впирається у Карпати, гору Ласки. Іван Франко називав цей край Підгір'ям.
Уріж населяють цілком реальні мешканці, серед яких є і нащадки старовинних шляхетських родів Ільницьких, Страшівських, Винницьких. Ще й досі бойків з Урожаю називають "капітанами", позаяк у 15-17 століттях тут проживало багато шляхтичів. Дотепер збереглися традиції, звичаї, легенди, які сягають корінням ще у язичницькі часи.
За Австрії дорога поділила село на Уріж Видній та Уріж Нижній, про що авторка згадує у романі. Відбиток часу і правлінь різних держав несе і мова мешканців того краю та, відповідно, героїв роману. Але слід пам'ятати, що персонажі твору - не є реальними особами, хоча й мають під собою багатий грунт прототипів. Певна недомовленість у романі дає змогу читачеві на власний розсуд провести межу реальності й містики.

Демонологія

Таємничі персонажі роману "Урізька готика", опирі не є тими вампірами, якими нас лякають з екранів телевізора. Це - живі люди, а не покійники. Вони примушують людей носити їх на плечах через воду, в Лози. Ніхто не знає, що там відбувається, але відомо, що жертви невдовзі помирають. Опирі потинають людей, виснажують їхні життєві сили, втім, не відшукалося переказів про пиття крові з живих людей, як це читаємо у М. Костомарова 1. Костомаров М. І. Слов'янська міфологія. Київ, Либідь, 1994, с.260.
Із роману дізнаємося, що опирі мешкають у сусідніх Винниках. Вони становлять замкнуту і нечисленну громаду. Уріж й Винники розділяє Границя, що означає куток між двома селами, де в давнину був цвинтар. Відомо, що вже у 17 столітті його не існувало, але трохи збоку, на полі, зберігся холерний цвинтар. На Границі й досі трапляються загадкові смерті, які приписують опирям. Найчастіше це стається з людьми, що опинилися у цій небезпечній місцевості вночі. Усі смерті пов'язані з водою: ріка, дощ, калюжа.
До покійників у нашого народу завжди було особливе ставлення. Як читаємо у М.Костомарова, люди застосовують "мірило справедливості* (сторінка 260), у своїй уяві нагороджуючи і капаючи померлих за вчинки у земному житті. Така віра у потойбічний світ і покуту відобразилась в переказах про покійників, які ходять після смерті від 1 до 3 років (а самогубці - до 7 років), залежно від їхніх вчинків і покути. Детальніше про це - у повісті Галини Пагутяк "Чоловік у чорному костюмі з блискучими гудзиками..." 2. Пагутяк Галина. Гірчичне зерно. У. Радянський письменник, 1990.

Звичаї

У романі "Урізька готика" згадуються інші народні звичаї. Наприклад, спалення опудала, яке символізує смерть, описане також дослідниками М. Костомаров М, 1. О. Воропаєм.2. Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. - Мюнхен: Українське видавництво, 1966, с.164. Опирів спалювали на терновому і шипшиновому вогні. Щоб уберегтися від опирів, треба було мати при собі освячений мак або пшеницю, освячену 12 разів. У Г. Булашева 3. описано спосіб нейтралізації опирів, відомий багатьом європейським народам, - осиковий кіл або осикова труна.
Бойківська забава при мерці "бити лопатки" збереглася тепер лише у гірських селах. Вона має давнє, можливо, ще фракійське коріння. Її описано у "Літописі Бойківщини" 4. Літопис Бойківщини, частина 6. Самбір, 1935.
У бойків до 20-го століття зберігся звичай везти на цвинтар покійника на санях, що, як вважав український е
Читать далее
10 понравилось
0
357