Гра в пацьорки

А скільки потім їх було. Цих помідорних пострілів, цих бурих плям на білому пір*ї? Аж доки сама не стала злою, і пішла лише вгору і вперед. Лише вгору і вперед.

Ти ще не знаєш, що воно прийде i… пiде. Адже воно не може iнакше! Саме тому, його i назвали - першим. А все, що буде з тобою далi, то вже поза нумерацiєю…

Ми любимо вигадувати рiзнi дива: осiнь не терпить чиїхось нездiйсненних сподiвань.
Адже осiнь - це я…

У твоєму вимірі так мало місця для дива і так багато для здорового глузду.

Ти хочеш зненацька увійти в чуже життя, сколихнути його повільну течію, відломити собі шматочок?

Слухаючи його, ти дурнішала на очах, почувалася малою і нікчемною.

Ти - манускрипт. його можна тлумачити все життя.

…А ще кажуть, що треба про майбутню професiю думати, про кар'єру, виховувати в собi дiловi якостi, мови вивчати. Вчу. Виховую. Думаю. Щоб батькiв не засмучувати. Адже їм здається, що це найголовнiше в життi. А менi так не здається. Я б просто хотiла прокидатися щасливою.

…я знаю: нiчого в життi не буває просто так. Дощ проливається там, де на нього з нетерпiнням чекають. А над кожною головою навiть у маленьких мiстечках сяє своя зiрка. Часом вона не помiтна за товстою, запилюженою шибкою або на темному горищi iз щiльно припасованими дошками.
Але це нiчого.
Шибку можна розбити. I вдихнути повiтря на повнi груди. Нехай навiть це буде єдиний ковток на все майбутнє життя! Важливо зробити його i, видихаючи, промовити: «Я - є!»

Люди цiнують вас настiльки, наскiльки ви самi цiнуєте себе...Тому що впевненiсть у собi - велика сила. Навiть якщо Бог не дав анi розуму, анi краси…

Вона з розряду тих жiнок, яким варто затуляти вуста… поцiлунком.

* Я і зараз ще молода.
Ні, не так: без цього невблаганного "ще"!
Я - молода.
Я - сповнена сил.
Я - кохана. (Тут, власне, варто б розсміятися!)

І вір. Я ж вірю! І теж ходжу кругами. І те, що нині кажу іншим - все до тебе.