Роксолана

Дивно влаштована людина: з неймовірною жадібністю гребе вона до себе все на світі, безмірно страждає, коли їй чогось не дістається, але ще більше мучиться, коли не може в той чи інший спосіб позбутися здобутого. Розтринькати гроші, перепаскудити наїдки й напитки, похвалитися таємницями, змарнувати все своє життя.

А что такое старость? Может, ее и вовсе нет, а есть только изношенность души. У одних души изношены уже смолоду, у других не тронуты до преклонных лет.

Нічого немає ворожішого й ненависнішого для жінки, ніж війна.

Людина з владою у руках відрізняється від звичайної так само, як збройний від безбройного.

Тепер переконалася, що дияволи - тисячоликі. Часто й не знаєш, де вони і які.

Ті, хто хоче відректися від свого тіла, намагаються вийти за межі свого єства і втекти від своєї людської природи, - це безумці. Замість обернутися в ангелів, вони перетворюються на звірів, замість возвисится - вони принижують себе...

Прагнемо того, чого позбавлені.

Хуррем не думала про смерть і не боялася її. Смерть не для неї і не для її дитяти. То для інших, найперше для чоловіків. Вони живуть з думкою про смерть, постійною і невичерпною, для них вона буває пишна, або ніяка, а то й ганебна. Жінки не вмирають. Вони просто зникають, як птахи, квіти або хмаринки під сонцем. По собі полишають дітей, життя, цілий світ. Завжди носять той світ у собі, наповнені ним і переповнені, тому й всемогутні.

Человек в этом мире должен иметь свое оружие. Как хищник- клыки и когти, как змея- яд, как бог- громы и молнии, как женщина-красоту и привлекательность.

Женщина умеет делиться на дух и плоть – это ее преимущество над мужчиной, надо всем сущим.

Прошлое, даже отступая, не исчезает в человеке бесследно, оно переплетается с настоящим, порой лишь маячит на горизонтах сознания, всплывает в мучительном воспоминании или же приходит в снах.

О проклятая земля, где и поплакать по-людски не дадут: вездесущие глаза заметят, высмотрят, донесут султану, и тот прогонит ее от себя, ибо для утех нужна ему смеющаяся, а не заплаканная, тоску и печаль он оставлял за порогом ложницы, а тут хотел лишь радостной беззаботности, того веселья духа, которое даже самых простых людей возносит до уровня бессмертных богов.

Мы – скалистые острова посреди безграничного, беспредельного моря жизни, острова, которые за твердыми берегами скрывают нежную, уязвимую зелень, журчанье ручьев, мягкую землю, какую не уступают никому, иначе размоют ее воды, развеют ветры, расхватают алчные стихии.

Все живое должно укрываться. Улитка – в раковине, вепрь – под щетиной, за острыми клыками, человек – за силой, за мужеством, за умом, за смехом, за презрением.

До сих пор я старался наполнять не карманы, а голову и сердце.

Воістину: краса - в очах того, хто любить.

Кто в этом мире знает, что такое счастье?

Мертвих ворогів не треба боятися. їх треба любити і всіляко возвеличувати, бо тоді наші перемоги над ними набувають більшої ваги.

Любов, молитва і війна починаються завжди прекрасно. А кінчаються?

Справжні люди мають мовчати. Робити своє без галасу.