Корпорація ідіотів

Питання внутрішніх взаємин працівників держаної служби розкрито. Розкрито чесно, колоритно, брутально, саркастично, сатирично.

Якщо ви надто консервативні – не читайте це. Якщо вам не виповнилось шістнадцяти – не читайте це. Якщо ви позитивні та доброзичливі – також не читайте це. Якщо ви ненавидите людей та все навкруги вас у сірому кольорі або ви зібрались влаштовувались на державну службу – обов’язково прочитайте це! Тільки якщо вже почали читати – краще не кидайте. Ось вам моя порада.

Я особисто неодноразово подумував над тим аби розпрощатися з цим романом не дочитавши, але почуття гумору Лариси Володимирівни не відпускало. Так, більша частина жартів була «нижче поясу», однак це було дійсно дотепно та смішно.

Організований промоушн робить своє. Спокусившись на "роман, который чаще всего воровали в книжных магазинах", прочитала. Що сказати?
Всього потроху: гламуру та прагнучих гламуру, сексу та прагнучих його, містики, середнього класу та деградуючих псевдоінтелегентів, тих, хто при владі та тих, хто при останніх... Сюжет, начебто цікавий спочатку, далі стає зовсім тягомотним. Персонажі та характери - поверхні.
Ідеї я не зрозуміла. Як не зрозуміла, яким боком суто бізнесовий та комерційний термін "корпорація" стосується державної служби, задекларована тема якої в оповіданні зовсім не розкрита. Описане могло відбуватися у будь-якому ЧП, ТОВ, АТ,.. Мабуть, авторка неосвічена в темі, або - не вдалося.
Подобається назва пані Л.Денисенко - хай буде.
Щодо ідіотів. Як на мене, всі персонажі звичайні люди: клерки. Яскравих не помітила. Сміливо авторці було обрати таку назву: ассоціації не на її (авторки) користь. Ідіот має, як мінімум, чимось збуджувати читацьку увагу, а я книжку ледве патріотично домучила. Сіренько,.. ніяк назагал.
Книга в мене відпочиває, незапропонована ні жодному зі знайомих.