Все, що я хотіла сьогодні...

... Є речі, які я завжди викреслювала з пам'яті, - з ними не можна жити. Мабуть, у кожного є такі згадки. Вони існують під нашаруванням днів, клопотів, проблем, драм і комедій. Але якщо весь час ятрити їх і поливати живою водою - зрештою вони розростаються і душать тебе, випивають усі соки, мов омела з дерева. Тому їх треба викреслювати і намагатися ніколи не згадувати.

• Ти щаслива?
• Це питання для дурнів, - вони завжди виглядають задоволеними. Я б сказала так: я буваю щасливою...

• Знаєш, як кохаються равлики?... Вони ось так, - склеюються...

• Я боюся... - сказала вона, і я мав зробити все, щоб їй не було страшно.

Кожній людині випадає двадцять один шанс на день щось змінити або хоча б трошки зрушити в своєму житті... Ми звикли думати, що шанс - то щось велике і доленосне... Ніхто і ніколи не помічає справжніх шансів, не бачить їх і не вміє ними скористатися, бо вони малі й, на перший погляд, зовсім незначні. Власне, кожен наш день - це ланцюжок шансів. Якщо ти помічаєш і використовуєш перший - на нього відразу ж нанизується другий, третій. І все вибудовується в правильному порядку. Ось такі пироги...

Ріка тече. Час іде. Біль стишується. Що лишається? Дуже просто: лишається пояснити це іншим, у кого "все тільки починається". Або колись почнеться.

Смерть - друга несправедливість, перша ж є старість....