Дика Енергія. Лана

Мені не потрібне світло - я сама свічуся. Від радості.
Мені не потрібне тепло - я сама кого хочеш зігрію...

- ...Одна й та сама зірка. Дивись на неї і знай - на неї дивлюсь я...

Такое чувство, будто я пытаюсь выкопать подземный тоннель чайной ложечкой.

Если есть движение, значит, что-то меняется. Если что-то меняется, значит, есть надежда.

Ось так помирають синтетики: у них не залищається бажання жити. Адже для того, щоб жити, треба постійно докладати зусиль. А щоб померти, треба просто розслабитись і заплющити очі...

Як реве вогонь - так я кохаю свого чоловіка. Як піднімається ранок, як налітає буревій - я кохаю його вітром і полум'ям, і не розумію, де закінчується моя душа і де починається небо...

Я торсаю її і умовляю, аж доки вона розплющує очі. Абсолютно байдужі. Їй уже однаково, жива вона чи ні

Ведь чтобы жить, надо постоянно прилагать усилия. А чтобы умереть, надо просто расслабиться и закрыть глаза...

Дикий живе з любов'ю - і помирає без страху!

А мені так треба, щоб він узяв за руку і сказав: усе буде добре...

Я не брошу свою жизнь вот так, на ветер. Я отлично знаю, для чего она мне нужна.

Паразитам, поглощающим чужую волю к жизни, не место на земле - все равно они не живут, а существуют...

Настоящий дикий никогда не выбросит свою жизнь, будто мятый фантик, просто так, от отчаяния.

Тот, кто очень-очень хочет найти выход, - найдет его.

Вспоминает ли нынешняя весна о прошлом лете? Все живое умирает, чтобы удобрить почву и дать рождение новой жизни... Это жизнь, Лана. Рассвет - убийца ночи, но кто способен за это его ненавидеть?

Одна и та же звезда. Смотри на нее и знай - на нее смотрю я...

Дикий живет с любовью - и умирает без страха!

— Ти людина чи ганчірка? — кажу люто. — Ти збираєшся скласти лапки і здохнути? Тоді май на увазі, що я з ганчірками не дружу, я об них ноги витираю!

Ніхто не знає, що станеться за кілька хвилин. майбутнє ніколи не можна побачити цілком.