Лексикон таємних знань

Напевне ця книга доволі крута. Напевне тут багато сховано неймовірно цікавих думок і тонких психологічних рішень. Можливо, вона повна мудрості і змісту. Але не для мене. Або, правильніше, сьогодні не для мене. Сьогодні оці всі філософські премудрості мене не беруть. Я вже і сама кому завгодно можу насипати цілу пригорщу. Ми досягли дзену, готуючи своїм коханим обіди без світла і газу. Ми вміємо запалювати такий вогонь в серцях, що від нього палають дупи ворогів. Зіроньки з неба не дістаємо, ми самі їх доставляємо на небо. Наші Анни не лежать томно з сигаретами в зубах, напівроздіті і еротичні, вони сексуальні з банкою огірків в руках и з відьмовським поглядом - Не займай!

Ну а кава, сигарети, наркотики і секс давно вже не саме інтригуюче в книжках. Як і питання смерті і сенсу життя.

Перевод.

Наверное, эта книга довольно крутая. Наверное, здесь много скрыто невероятно интересных мыслей и тонких психологических решений. Может быть, она полна мудрости и какого-то очобого содержания. Но не для меня. Или, вернее, сегодня не для меня. Сегодня эти все философские премудрости меня не берут. Я уже и сама кому угодно могу насыпать целую пригоршню. Мы достигли дзена, готовя своим любимым обеды без света и газа. Мы умеем зажигать такой огонь в сердцах, что от него пылают задницы врагов. Звездочки с неба не достаем, мы сами доставляем их на небо. Наши Анны не лежат томно с сигаретами в зубах, полураздетые и эротичные, они сексуальны с банкой огурцов в руках и с ведьмовским взглядом - Не трогай!

Ну а кофе, сигареты, наркотики и секс давно уже не самое интригующее в книгах. Как и вопрос смерти и смысла жизни.

Нудоота... «Лексикон» потрібно читати у ситуації безваріативності та тотальної безвиході. Коли ти опинився у плацкарті в компанії не надто інтелектуальних/веселих/балакучих супутників, шах/доміно/карт ніхто не прихопив, твій телефон/айфон/смартфон розряжений, а за вікнами мелькає лише степ, що навіть подивитися нема на що. Або коли зимовим вечором вимкнули світло, нема пристроїв на кшталт ноутбуку, а є лише недопалок свічки і вона – збірка «Лексикону таємних знань». Або у Сибіру, в Карпатах, у Тибеті, без благ цивілізації та людей, коли всі думки вже обдумані, мрії вимріяні, а голоси в голові стихли та занудилися. Коли нудьга підступає до горла та душить своїми великими, страшними лапами – треба хапатися за цю книжку. Тільки тоді, у сутінках, у самотності, можна осягнути всю загадковість цієї незрозумілої прози. На жаль, ніхто мене не попередив про особливості сприймання, і я, ознайомившись з рецензією у «ШО», завчасно озброїлась горнятком кави. Горнятка було мало, бо на цю нудоту не вистачило б і кількох відер тієї кави, що своєї солодкістю набагато приємніша за в’язку збірку. Мабуть, каву радили, щоб не заснути. Точно, як же я не здогадалася…