Lux Perpetua

• Ой, хлопче, хлопче, - промовив він, хитаючи головою. - Ти стаєш збіса неоригінальним. У тебе всі клопоти на один копил. Усі твої проблеми, дозволь мені назвати це по-вченому, feminini generis.

  Вся суть саги про Рейнмара - у цих двох цитатах. Він дійсно майстер потрапляти в халепи, при чому всі його негаразди трапляються через жінок. Якщо спочатку це було цікаво, то на третій книзі вже почало діставати. Кожні декілька сторінок він потрапляє в нову халепу, то один, то другий, то третій пан вимагає від нього щось шантажем: "Зроби це для мене, а я тобі допоможу". Неначе він супершпигун, а не звичайний медик, що спокусив чужу жінку, наче на ньому весь світ зійшовся. Всі знають його в лице, та кожен щось вимагає. А найдурніше те, що ніякої допомоги він не дочекається, та й своїми силами не вирішить найголовнішу проблему, яка просто перекреслила все його життя.

Кінець твору хоча й на початку третього тому "Саги про Рейневана" було сказоно, що хепі енду не буде, все таки був місцями сумним, місцями добрим. На початку можна було сподіватися що Рейневан віднайде Ютту і вони всі разом з Шарлеєм і Самсоном вирушать до Константинополя. Але так не сталося, невідома доля Урбана Горна якого схопив інквізитор Гейнче, філософський епізод в кінці із колишнім гусистським шпигуном був неперевершеним. Приємною несподіванкою для мене виявилося, що оповідачем був ніхто інший як Шарлей. Шкода Ютту і Самсона. Рейневан все таки знайшов своє щастя. Ну погано, що друзі розділились але кожному своє, надіюсь Шарлей дістався своєї мети. Ну, а так то на першому місці для мене перший том, другий на другому! третій на третьому.

Это своего рода реванш за бесславную гибель Ведьмака. Ведь не зря Шарлей, циничный напоказ, но в глубине души добрый человек, индивидуалист, мечтающий о теплых водах ̶Р̶и̶о̶ ̶д̶е̶ ̶Ж̶а̶н̶е̶й̶р̶о̶ Константинополя оказывается в итоге самим рассказчиком, и мы понимаем, что своей цели он достигнет. Что до дурака-идеалиста (сперва по женской части, затем по революционной) Рейневана, потерявшего самое дорогое, но так не понявшего, что идеалы чужие, а боль своя-родная, то странно, как он все-таки остался жив, и зачем... Впрочем, так больше похоже на жизнь. Ангел-Самсон тому подтверждение.